На сторінці 456 Хроніки Мартина Кромера (1512-1589) є дані , що «уже года 1200 резидовал в Рогатині Біскуп обряда греческого «. Сучасники вважають церкву Різдва Пресвятої Богородиці значно молодшою , приблизно ХV1-XV11ст.ст.

Споруда являє собою тридільний традиційний храм із двома опорами-стовпами і готичним нервюрним склепінням. На фасадах церкви є контрфорси , що на рівні склепінь з’єднуються арками. До західного фасаду пізніше прибудований барочний портал на двох круглих колонах та кам’яні сходи.

Відомо , що церква тричі горіла і відбодовувалась із деякими змінами ,внаслідок чого тут творчо поєдналися елементи готичної та барочної архітектури.

Церковне братство своїм старанням спорудило у 1642 році іконостас , який проіснував до 1932 року , поки не замінили новим. Завдяки церковному братству в місті відкрилася братська школа з великою бібліотекою.У цьому велика заслуга Львівського братства , зокрема при сприянні вихідця з Рогатина –Юрія Рогатинця.

Під час першої світової війни місто майже повністю було знищене ,неушкодженою залишилася церква Різдва Пресвятої Богородиці. А на початку нападу німців на Галичину (1941р.) храм не обминула бомба. Згоріла покрівля , лишилися тільки мури. Згодом її відновлено.Зробив це талановитий майстер Микола Дарміць. А через три роки , від прямого попадання бомби , церква Різдва Пресвятої Богородиці була всередині повністю знищена. Богослужіння проводилось в церкві Святого Духа отцем Денисом Теліщуком (1885-1952) , який загинув у мордовських таборах.

Відновлювані роботи тривали десять років . Лише 31 липня 1955року відбулося освячення церкви Преосвященним єпископом Антонієм. Іконостас у теперішньому вигляді закінчено 1961 року.

У притворі церкви встановлена меморіальна дошка в честь загиблих воїнів Української Галицької Армії (УГА ) , колишніх жителів міста. Вона була відкрита у 1929 році .Золотими буквами викарбовано 16 імен , серед яких ім’я сина довголітнього пароха Павла Кудрика Юрія[17, с. 57].

Після смерті П.Кудрика впродовж 25 років обіймав парафію його брат Теодозій Кудрик .

Великі зміни сталися за період незалежності України. Церква збагатилася внутрішнім оформленням , здійснено реставрацію іконостаса , закуплено звуко-підсилюючу апаратуру.

Церква Святого Духа. У західній частині міста, в кінці вулиці Коцюбинського, біля річки Гнила Липа, знаходиться пам’ятка української дерев’яної архітектури кінця XVI ст. – церква Святого Духа.

З 1983 р. церква Святого Духа є філіалом Іванно-Франківського музею древньої архітектури і живопису. Найбільш вірогідною датою її спорудження, як вважає В. Вуйцик, є 1598 р. Цю дату прочитав парох І. Дзерович в інтер’єрі церкви на північній стороні нави під час ремонту у 1895р.

Церква являє собою тридільний храм, стіни якого викладені з гладко оброблених масивних дубових брусів. Святодухівську церкву збудовано на насипному пагорбі. Вона разом із дзвіницею має спільний гонтовий дах, який закінчується ліхтариком. Між міською церквою Різдва Пресвятої Богородиці та Святодухівською був прокладений мурований льох із вузьким проходом. Це давало змогу захищатись від нападів турків або татар.

У конструктивному плані спостерігається певна гармонійність як у внутрішньому, так і зовнішньому вигляді церкви.

Інтер’єр церкви Святого Духа прикрашає декоративно оздоблений іконостас, створений на кошти Рогатинського братства у 1650 році. Це перлина українського мистецтва XVII ст.[4, с. 80].

Велика заслуга у виготовленні рогатинського іконостаса належить місцевим та львівським художникам. У такому вигляді іконостас зберігся до наших днів, хоча декілька разів реставрувався.

Архітектура іконостаса пишно декорована рельєфним різьбленням, рослинним орнаментом, багатством кольорів та позолотою. На високому мистецькому рівні виконанні царські ворота. Бічні дияконські двері з іконами «Архангел Михаїл» та «Мельхіседек» у 20-х роках ХІХ ст. експонувались у Відні на міжнародній художній виставці.

Іконостас складається з п’яти горизонтальних ярусів: предели, намісного, святкового, апостольського та пророчого.

Головне приміщення церкви – нава, має висоту 22 метри. Інтер’єр освітлюється трьома вікнами. За іконостасом міститься невеликий вівтар із мурованим престолом посередині.

Привертають увагу ікони: « Богоматір», «Христос-Пантократор», «Зішестя Святого Духа на апостолів», «Старозавітна трійця» та десятки інших репродукцій. Всі вони виконані в стилі бароко, яке утвердилося в українському мистецтві в другій половині XVII ст.

Храм св. Пантелеймона. Величезний внесок у вивчення історії Галича зробив Й. Пеленський. Його монографія «Галич в історії середньовічного мис-тецтва», що вийшла польською мовою в Кракові 1914 р., не втрати-ла своєї наукової актуальності й досі. Ця праця присвячена, пере-важно, єдиній перлині сакрального мистецтва, унікальній пам'ятці білокам'яного зодчества давнього Галича — церкві св. Панте-леймона (1194 p.). Єдиний храм княжої доби, що зберігся до на-ших днів, розташований за три кілометри від сучасного Галича, на Виноградній горі Залуквянської височини в селі Шевченкове, недалеко від того місця, де Лімниця впадає в Дністер.

Обстежуючи 1909 року церкву св. Пантелеймона, Й. Пеленський знайшов на її фасадах численні написи XIII-XVII ст. Один із найцікавіших стосується XIII ст. і вказує на час побудови пам'-ятки. Цей напис міститься на південному фасаді церкви, біля третього пілястра на висоті 1,5 м від землі. Текст напису скла-дається з 8 рядків, видряпаних на кам'яному блоці гострим пред-метом. Розшифрувавши його, дослідник зробив висновок, що фундатором храму був Галицько-Волинський володар Роман Мстиславич, який на честь свого діда, київського князя Ізяслава, християнське ім'я якого Пантелеймон, збудував цю церкву[18, с. 60].

Храм св. Пантелеймона — це монументальна хрестобанна церк-ва зі зразками вишуканої білокам'яної різьби і численними ри-сунками та графіті на стінах, яка є свідком славних і трагічних сторінок 800-літньої історії нашого краю. Спорудження храму було закінчено 1194 р. Він був розташований у центрі добре ук-ріпленого городища, можливо,