Через 9 років після освячення костьолу австрійський імператор Иосиф II розпорядився закрити монастирі, що не виконували якоїсь корисної роботи, як, наприклад, догляд за хворими чи навчання і виховання дітей. Під своєрідне скорочення потрапив і бурштинський осередок ордену тринітаріїв. Будівля монастиря частково була розібрана і продана, як і майно конвенту, а костьол із тильною прибудовою переданий римо-католицькій парафії. У 1787 р. костьол знаходився на Галицькому передмісті і мав навколо цвинтар розміром 63,9 х 46,8 метрів.

Латинський прихід із часу заснування майже століття належав до Кукільницького деканату. Римо-католики з Озерян, Юнашкова, Коростовичів, Куничів, Конюшок, Куропатників, Людвиківки, Насташина, Дольних і Середніх Сарник та Стасьової Волі (тепер Слобода) приходили на Богослужіння до костьолу Святої Трійці. У прибудові з тильної сторони храму проживало кілька монахинь - сестер милосердя, які опікувались перестарілими та сиротами і прибирали у костьолі. Згодом доглядати за костьолом стали 5 перестарілих жінок і 5 чоловіків, яким граф Ігнатій Скарбек купив будинок напроти святині, а сестри милосердя переселилися на околицю Бурштина у, новозбудоване приміщення монастиря. У колишніх монастирських келіях, що примикали до костьолу стали проживати римо-католицькі пробощі. У візитації 1812 р. про житло парохів і костьольний орган візитатори зазначали наступне: "Резиденція для пробоща, мурована при костьолі. В кімнаті на лівій стороні з причолку є піч кафльова, біля кухні складено дрова і різні речі. Під резиденцією є пивниця мурована. Городу біля помешкання нема. Стайні жодної при пробощі нема, ані на корови, ані на коні. Помешкання для органіста теж нема. Орган в костьолі потребує реставрації."

Святиня пережила кілька пожеж, після яких, однак, зазнавши реставрації, ставала все кращою і кращою. 21 жовтня 1838 р. в результаті пожежі всередині храму згорів великий вівтар. Новий вівтар було виготовлено на замовлення І. Скарбка. Він вражав своєю красою місцевих мешканців та всіх заїзджих мандрівників. У 1915 р. дуже сильно обгорів дах храму. Та найбільше постраждала споруда під час пожежі 12 квітня 1920 р. В цей день українці влаштували великодню стрілянину, від якої почалася пожежа. Незабаром храм було відреставровано. Старожили пам'ятають, що в 20-30-х роках на його вежі знаходився годинник [31, с. 65].

Церква "Воздвижения Чесного Хреста".На жаль, документів про те, коли постала в Бурштині перша християнська культова споруда серед виявлених архівних матеріалів та літератури розшукати не вдалося. Знаємо тільки що у 1565 р. вона вже існувала. Священик Нового села на той час мав у своєму розпорядженні пів лану землі і міг безкоштовно молоти зерно у місцевому млині. Наступна згадка про новосільського душпастиря датується 1578 р. Реєстр поборовий за цей рік подає інформацію про обкладання "руського попа" податком. Ці звістки дозволяють робити припущення, що вже у XVI ст. в населеному пункті попереднику Бурштина - Новому селі - діяв храм, служитель якого мав певні пільги. Згідно переказів перша культова споруда знаходилася в частині міста званій Острівець, на майдані Пріска. Щоб перевірити правдивість розповідей старожилів, колишній директор бурштинської школи Теофіл Скасків із своїм сином Філаретом, тоді ще хлопчиком, у 1938 р. провели невеличкі аматорські розкопки віднайдених фундаментів, контури яких на той час добре простежувалися на горбку в дельті потічка Тенітницька Рутка, де була сіножать. Знявши дерн, вони побачили кам'яні підвалини, товщиною біля 30-40 см. По периметру фундаменти нагадували прямокутник розміром 10x6 метрів. В розкопі траплялися залишки паленого дерева. Теофіл Скасків зробив висновок, що віднайшов одну з перших бурштинських церков. Найвірогідніше, що побудована вона була з дерева на кам'яних фундаментах. За залишками обпаленої деревини, можна здогадуватись, що вона згоріла.

Наступна згадка про бурштинський храм в історичних джерелах датується 1668 р. Під час боротьби за єпископську митру між Андрієм Свистільницьким і Йосипом Шумлянським, останній, щоб заручитися підтримкою рядового духовенства, їздив по містах і селах Галичини, проводячи зі священиками відповідні бесіди. Двічі в тому році - 20 лютого і 26 вересня - він побував у Бурштині. Під час цих візитів майбутній єпископ освятив храм і рукопоклав його пресвітера. На жаль, документи не повідомляють який титул мала церква, посвячена єпископом, і кого саме призначив владика бурштинським парохом. У 1700 р. Йосип Шумлянський перевів Галицько-Львівську єпархію на унію. З того часу церква в Бурштині стала греко-католицькою.

Церква Різдва Христового. На протязі 200р. дослідження Церкви Різдва Христового науков-ці зробили біля 100 спроб продатувати її будівництво, та всі спроби так і залишились на рівні наукових гіпотез.

Вперше дерев'яна церква виросла на окраїні княжого Галича в ХІІ ст. на місці язичницького капища. За твердженням мистецтво-знавця Й. Пеленського, тут знаходилося капище слов’янського Бога Перуна. Проте згідно літописів та археологічних знахідок, про-ведених у Києві, Новгороді та інших містах, капища Перуна та Даждьбога встановлювались завжди на пагорбі і в жертовнику зна-ходили кістки свійських тварин, птахів, риб.

Галицьке капище знаходилось під горою і знаходились тут тільки людські кістяки. Тому зрозуміло, що це не святилище головних язи-чницьких божків, а якогось другорядного божества[29, с. 78].

Найвірогідніше, що на цьому місці стояло