Дискусію щодо дати побудови мурованої церкви, самі того не підозрюючи, розпочали у 1826р, місцевий парох Корнило Левицький та німецький архітектор Бергер. Вони прочитали на знайденому під долівкою, храму жертовному камені висічені букви "ВГЛВ" як дату за-снування церкви 1002 рік. Саме це спрямувало відомого мовознавця, історика та археолога Антона Петрушевича на хибний шлях. Він вва-жав церкву Різдва Христового кафедральним Успенським собором галицьких князів, побудованого за Ярослава Осьмомисла.[30, с. 113].

Й. Пеленський стверджував, що храм збудований в І половині ХVст., спираючись на архітектурний стиль церкви, властивий саме цьому періоду.

З часом внук Корнила Левицького Володимир – церковний і громадський діяч в своїй статті про церкву Різдва Христового піддав критиці версію Пеленського. Він датував будівництво храму ХІ-ХІІІ ст., спираючись на результати археологічних розкопок навколо храму у 1891 році, та дані караїмських хронік.

Побудова й існування церкви Різдва Христового тісно пов'язане з історичними подіями. Після монголо-татарських нападів довгий час стояв Галич у руїнах. Статус столиці місто втратило, очевидно, ще при Данилі Галицькому, який в кінці свого князювання частіше прожи-вав у Холмі. Нащадки Данила теж не взялися за відбудову Галича.

У 70-х роках XIII ст. син короля Данила, князь Лев (1264-1301), переносить столицю Галицько - Волинського князівства до Львова. Син Лева, король Юрій (1301-1308) надає перевагу місту Володимиру. Галич занепадає. Осередок міста зміщується на колишню північну окраїну поблизу Дністра, де на горі, що дістала назву Замкової, у 1350 – 1352 рр. польськими феодалами розпочалося зведення замку. Нова твердиня швидко обростала будівлями. Населення зруйнованого форпосту Крилоській горі переселяється ближче до фортеці, яка дозволяє успішно оборонятись від нападу ворогів. Росту населення і становленню Галича сприяла пристань поблизу Дні-стра, куди прибували кораблі торговців. У 1286 році велике спустошення принесла Галичу навала орди хана Талебуги. Всі храми майже повністю були зруйновані. Горіла й церква Різдва Христового. Зго-дом її відбудували. Але під час завоювання Галичини поляками у 1349р. - згоріла знову.

У 1367р. староста Галицької Русі Отто Пілецький надіслав зі Львова Галицькому воєводі Генріху грамоту, в якій надав монахам жебрущого ордену францисканців дозвіл на будівництво костьолу. Католицькі проповідники обрали місцем для будівництва храму перед самим входом в якусь руську церкву.

До закриття у 1783р. на Ринковій площі, у Галичі, поряд із церквою Різдва Христового стояв францисканський монастир Чесного Хреста. Отже, будувалась мурована церква після останнього знищен-ня у 1349 році і була закінчена до приїзду францісканців (60-і р. ХІV ст.). Фінансував будівництво митрополит Олексій через свого намісника у Крилосі Андрія Свистельницького.

Ю.В. Лукомський відомий дослідник галицьких храмів, пише, що об'ємно-просторова композиція мала колись хрестовий вигляд, була 3-купольна з традиційним входом із заходу. Монахи - францісканці обнесли високим муром свій конвент і руську церкву. Вся галицька громада була проти і руське духовенство, виражаючи протест, по-кинуло храм.

Тільки на початку ХV ст. адміністрація повернула церкву. Католики звели будівлю для прожиття монахів. Це ускладнило обрядовий обхід навколо церкви, притаманний візантійському обряду. Щоб задовольнити свої релігійні амбіції та досадити ченцям - францисканцям, руське духовенство вирішує розширити храм. Так було зведено одноповерхову прибудову із заходу, півночі і півдня. Так не стало традиційного західного входу в церкву.

У ХVІ ст. церква згадується в історичних джерелах як головна культова споруда ремісничих об'єднань, що носили назву "цехів". Об'єднання ремісників створювались за територіальним принципом - по кварталах (сідельники, шевці, кожум'яки) або вулицях міста. Кожен цех мав свій вівтар у церкві чи каплиці. У 1593 році поль-ський король Жигмонт III затвердив статут гончарського цеху в Га-личі, згідно якого церква Різдва Христового вважалась повною влас-ністю цього цеху. А вже через рік церквою опікуються братства. Вони отримали широкі права, а влада єпископа стала обмеженою. Це привело до подальшого розколу української церкви[11, с. 66].

В ХVІІ ст. церква перейшла повністю у власність братств. Проте судові суперечки за храм між братствами (предст. православ'я) та вищим духовенством (предст. греко-католиків) не вщухали. Сильний спалах боротьби розпочався у 1668 році. Це було протиборство за посаду Львівського та Галицького єпископа. З одного боку Йосип Шумлянський, з боку православ'я - Остап Свистельницький.

За спинами конфліктних сторін стояли польський король та київський митрополит. Резиденція галицьких владик знаходилася у Крилосі але головним храмом була церква Різдва Христового.

На протязі ХVІ-ХVІІІ ст. церква Різдва Христового не раз руй-нувалася татарами. Прийшла в запустіння, але вже в першій половині ХVІІІ ст. починає відбудовуватись і набирати сучасного вигляду. Один з дзво-нів для дзвіниці вилито у 1785 році. Тоді ж зроблено дерев'яний, різьблений позолочений одноярусний іконостас, виготовлено 3 металіч-ні панікадила.

Після закриття костьолу Чесного Хреста звідти перенесена до церкви ікону "Богоматері" (ХVІІІ ст. дерево).Монахи привезли її з польського міста Ченстохова, тому дістала назву "Матка Бозка Ченстоховська".

Подальша