історія церкви пов'язана з особою отця Миколи Винниць-кого (1869 – 1929 рр.). У 1895 році він став співпрацівником, а через 7 років - парохом галицької парафії. Це він посприяв роботі архі-тектора Л.Левицького по реставрації в 1904 – 1906 рр. Після цієї реставрації церква набрала сучасного вигляду. За політичними поглядами о. Микола бур москвофілом. З початку І світової війни працював з організацією ''Карпаторуський освободительний комітет'', яка проводила пропаганду об’єднання з Росією. Австрійська влада жорстоко переслідувала москвофілів. Разом з 127 жителями Галича, о. Микола потрапляє, до австрійського концтабору в м. Талергофі. Через кіль-ка років йому, одному з небагатьох, вдалося повернутися додому. З ініціативи священика для увічнення пам'яті про жертви австрій-ського геноциду біля церкви у 1929 році зведено пам'ятник, на якому викарбовано прізвища 20 жителів Галича замучених у Талергофі. В роки радянської влади - атеїстична пропаганда.
В 1960р. силами релігійної громади - ще один ремонт, ґрунтовно оновлено внутрішній інтер'єр. Олійний живопис на євангельські сюжети виконали художники брати Михайло і Петро Щупаки[15, с. 21].
У 1970-1975 роках пам'ятку дослідив львівський архітектор Іван Могитич. Стверджував, що план спорудження відповідає одному з пізніших дерев'яних хрещатих церков на Гуцульщині та здійснив реконструкцію первісного вигляду.
Сьогодні поруч із церквою височить дзвіниця. Цей архітектурний витвір своїм завершенням прив’язується до купола церкви Різдва Христового.
Дзвіниця має дві цікаві деталі. Перша-на ній встановлено старий дзвін, котрий ще у 1897 році подарувала церкві родина Маркевичів. У першій половині XX ст. з дзвоном трапилася така історія. За Польщі його було знято зі старої дзвіниці і відправлено на переплавлення. А в той час у польському війську служило багато галичан. Вони, на щастя, впізнали свій дзвін і заховали, а пізніше таємно переправили назад.
Друга - в одній із колон, всередині дзвіниці, вміщено послання до галичан майбутнього з таким написом: “Нащадкам зустрівшим XXIII ст. від вдячних галичан. 01.01.2001р.” Його мають відкрити через сто років.
Костел кармелітів у Більшівцях. Більшівцівський костел – одна з найвизначніших пам’яток пізньобарокової архітектури XVIII ст. Його величавий силует разом із монастирем кармелітів творить своєрідний орієнтир у навколишній панорамі. Історія костелу тісно пов’язана з іменем коронного гетьмана М. Казановського – власника села Більшівців від 1617 року. Він, власне, і став фундатором будівництва дерев’яного костелу та монастиря у 1625р.[53].
Під час війни 1655 р. костел та будівлі монастиря були зруйновані й запустіли. Фундатором відбудови нової святині став державний діяч Гондорф. Проте йому не вистачило коштів і тільки 1717 р. полковник Я. Галецький розпочав будівництво мурованого костелу. Після смерті полковника 1720 р. справу продовжила його вдова Тереза з Кашніцьких.
Пізніше будівництво та декорування храму відбувалося на пожертви князів Яблоновських. Поряд із костелом відбудували і келії монастиря. З ініціативи наступного власника Більшівців, останнього з роду Яблоновських – князя А. Барнаби, було виготовлено вівтарі та розписано фресками внутрішні стіни костелу. 15 серпня 1777р. храм освятив Львівський архієпископ К. Цешковський як храм Благовіщення.
Без сумніву, костел Благовіщення в Більшівцях – це одна з найкрасивіших пам’яток сакрального мистецтва Галичини XVIII ст., що збереглася донині. 2002 року розпочато реставрацію костелу і монастирського комплексу при ньому.
Митрополичі палати. Ця будівля була споруджена на початку XIX ст. з наказу єпископа М.Скородинського. Митрополичі палати побудовані з каменю церкви пророка Іллі, яка була розібрана. Спочатку це була невелика одноярусна споруда. Пізніше - добудовано два крила із заходу і сходу, і частину корпусу із південної сторони. Такий вигляд мала споруда до І світової війни. Там жили сестри-василіянки (монахині), де вони навчали дітей Божої науки. У 1915 році під час І світової війни було зруйновано західне крило, яке згодом відбудували. Дах відновлено у простих фор-мах 15 червня 1960 року тут відкрито краєзнавчий музей, який з 1994р. має назву Музей історії Давнього Галича. Музей є археологічного напрямку, у якому представлені експозиції археологічних знахідок княжої доби. Це найдавніший музей Національного заповідника “Давній Галич”. Він міститься у Митрополичих палатах (пам’ятка архітектури XVIII). У ньому проживали галицькі митрополити або їхні намісники, тому його назвали “Митрополичі палати”. Ідея його створення належить докторові археології Ярославові Пастернаку та митрополитові Андрею Шептицькому, який, будучи вже важкохворим, висловив побажання створити біля фундаментів літописного Успенського собору музей – заповідник. Мрію владики УГКЦ здійснив у 1937 році Я. Пастернак, який у каплиці св. Василія,пам’ятці архітектури XV ст., зібрав для оглядин найцікавіші та найоригінальніші знахідки зі своїх розкопок у с. Крилос. 5 червня 1960 р. у приміщенні палат відкрито філію Івано – Франківського краєзнавчого музею –“Давній Галич”. В експозиції музею представлена давньоруська зброя: бойові сокири, наконечники стріл, спис, давньоруський меч князя XII ст., остроги різних типів, кінські стремена, стріли, шабля, речі з ужитку давніх культур (трипільської, комарівської), сліди яких були знайдені на території Національного заповідника, знаряддя праці доби міді, бронзи, заліза тощо.
Музей караїмської історії та культури. Експозиція музею знайомить відвідувачів із культурними та релігійними традиціями караїмів, суспільним та побутовим життям караїмської громади Галича. Тут можна побачити ризу та молитовний шарф газана, караїмського священнослужителя, його печатку та штемпель кенафи. В експозиції музею також знаходиться пам’ятна книга з кенафи. Книга розпочата 21 серпня 1926 року. В одній з вітрин музею експонується згорток Тори , а також яд (указка для читання Святого письма ), паро хет (занавіска над гехало-вівтарем), кідушні