Пам’ятник «Борцям за волю України» встановлений у м.Рогатині в жовтні 1999 року на честь вояків ОУН-УПА, жителів Рогатинщини, які віддали своє життя в боротьбі за свободу рідної землі під час Другої Світової війни.

На міському цвинтарі у Братській могилі поховано понад 250 солдатів Великої Вітчизняної війни, які полягли в боях за визволення району в липні 1944 року. На великій стелі викарбувано імена усіх полеглих. У підніжжі горить вічний вогонь, а поруч у скорботному мовчанні застигла в камені жіноча постать[8, с.189].

Пам’ятник УГА архітектора Романа Грицая споруджено у 1929 році на міському цвинтарі. В центрі пам’ятника є меморіальна кам’яна плита з написом «Полеглим героям стрільцям УГА», завершує його тризуб, всередині якого три хрести, накладені на гілку калини. Проектом було передбачено виготовити два світильники по боках на три стеаринові свічки кожний, але їх замінили на факельні чаші. У підніжжі стели виготовлено масивну труну з хрестом посередині. З переднього боку труни напис: «Василь Михайлицький – хорунжий УГА і два невідомі стрільці УГА». В лівому кутку залишено один квадратний метр для росту червоної калини.

До 800-ої річниці Рогатина, що відзначалася у 1999 році, на однойменній площі в центрі міста було встановлено пам’ятник Роксолані. Цей пам’ятник не може залишитися поза увагою гостей міста і саме звідси зазвичай розпочинається знайомство туристів з Рогатином. Автор проекту- львівський скульптор Роман Романович, архітектор- Орест Скоп (м.Львів) та Юрій Глуговський (Рогатин). Скульптор не прагнув відтворити анатомічний образ Насті Лісовської, а показав українську дівчину в особі сотень тисяч українських полонянок.

Церква Архангела Михаїла в с.Чесниках. Точна дата побудови церкви невідома. Деякі дослідники датують початок будівництва XIV ст. Попередні дослідження, обміри та проведений аналіз планувально-просторової структури храму свідчать, що найбільш імовірною датою побудови церкви є друга половина XVI ст. Стара церква розташована на пагорбі скраю села. Мурована з постелистого вапняку споруда, тридільна, з прямокутною навою, бабинцем наближеним до прямокутника, дещо звуженим до входу та гранчастим коротким вівтарем. Вкрита церква схилими гонтовими дахами, над навою – наметовим пірамідальним гонтовим дахом з двома заломами. Гладкі тиньковані стіни оживлені глибокими нішами прямокутних віконних прорізів з лучковими перемичками. В східній стіні вівтаря – кругле вікно. Потужні контрфорси з каменю-плитняку, що додають пам’ятці монументального та архаїчного вигляду, були прибудовані до наріжників притвору та нави, очевидно, вже в ХІХ ст. З двох дверних прорізів, у південній стіні нави і західній – бабинця, останній має кам’яне обрамування. Вівтар і бабинець перекриті півсферичними кам’яними куполами без барабанів, але зі світловими ліхтарями. Над навою склепіння втрачене і замінене стелею по балках, підшитою дошками. В інтер’єрі вівтар відділений від нави стіною з двома арковими прорізами – для царських і північних дияконських врат, що призначалися для найдавнішого типу іконостасу на тяблах. Окрасою інтер’єру був іконостас XVIII ст. сницерської та малярської роботи. Ймовірно, до часу його встановлення відноситься напис чорною фарбою на тильній стіні, що відділяє вівтар від нави: «Року Божого 1791». На церковному подвір’ї збереглося декілька старих білокам’яних хрестів, фігура Божої Матері, надмогильний пам’ятник. З південної сторони зберігся фрагмент кам’яного муру з пізнішою триаркадною брамою.

Церква Святого Миколая, 1775р. (с.Уїзд). Розташована на схилі пагорбу посеред села, при дорозі. Дерев’яна, тридільна одноверха будівля. Входи влаштовані в південних стінах нави і вівтаря. Вівтар від нави відділяє чотитриярусний іконостас.

Монастир сестер милосердя Елізабеток святих Вікентія і Павла. Великий вплив на духовне життя римо-католиків Бурштина мав монастир сестер милосердя. На жаль документів про діяльність черниць елізабеток знайдено не так уже й багато, але й наявних досить для того, щоб оцінити його вклад в життєпис місечка [19, с 67].

У 1842-1943 р. граф Ігнатій Скарбек збудував для монастиря сестер елізабеток, які займалися вихованням сиріт і лікуванням хворих, великий кляштор на околиці містечка. Переживши кілька невеликих перебудов, ця будівля дійшла до нашого часу. Для молитовних зібрань сестри милосердя використовували невелику капличку. У 1895 р. князями Любомирськими при кляшторі організовано однокласну школу для дівчаток-сиріт, що тут проживали. Після І Світової війни сирітський притулок відновив свою роботу, але сестри вчительки покинули монастир, тому дітей стали посилати у міську школу.

Під час роботи над історією Бурштина у Івано-Франківському обласному архіві було виявлено цікавий документ про сирітський притулок при монастирі. Мати 9-річної дівчинки у вересні 1934 р. приїхала в Бурштин до своєї дочки і виявила, що дітей погано харчують, вони погано одягнені і взуті, а також змушені по заболоченій дорозі долати велику відстань до школи. Мати написала жалобу до Станіславівського виділу праці та опіки. Його керівник Фелікс Костецький організував інспекційну перевірку закладу. Завдяки звіту інспекторів ми й маємо змогу детальніше ознайомитися із сирітським притулком. У звіті зазначалося:

"Заклад постав у 1843 р. із запису фундаційного графа Ігнатія Скарбка і провадить його Згромадження Сестер Милосердя під назвою святих Вікентія і Павла. Керівником закладу з листопада минулого року є сестра Северина Павліцька. Приймаються в притулок діти-сироти віком 6-18 років жіночої