Рогатинські ярмарки були жваві, різноголосі. Сюди з’їжджалась шляхта, селяни, євреї з околиць і сусідніх земель, ремісники, фірмани. Товари були найрізноманітніші: продукція місцевого міського ремісла і сільського господарства.

Далеко за межами Рогатина ширилася слава мечників і ковалів. Виготовлена ними зброя користувалась широким попитом у міщан, яким постійно доводилось обороняти міські укріплення, відбиваючи часті напади татарських і турецьких завойовників[32, с. 83].

Найбільше горя і страждань жителям Рогатина завдали набіги турецько-татарських орд. Під час одного із набігів у 1520 році місто було спалене, багато мешканців потрапили в полон. Серед них і Настя Лісовська, донька пароха Луки. Продана в гарем, вона зуміла справити своєю вродою і розумом надзвичайне враження на султана Туреччини Сулеймана ІІ і незабаром стала його дружиною. У літературі та історії вона відома як Роксолана-Хуррем. З всю історію Туреччини жінка не посідала такого впливового місця в її політиці як Роксолана. Завдяки їй Туреччина певний час утримувалась від нападів на Польщу, під владою якої знаходилась значна частина українських земель. У дні святкування 800-річчя Рогатина і 500-річчя з дня народження Роксолани вдячні рогатинці відкрили їй пам’ятник у центрі міста.

Рогатин є свідком багатьох історичних подій. Через нього проходив зі своїми повстанцями селянський ватажок Муха, який воював проти польських завойовників (1490-1492р.р.), військо Богдана Хмельницького (1648р.).

Економічне піднесення Рогатина припадає на ХІV-XVIст. (після одержання ним магдебурзького права). У XVIст. Відбулося становлення його як важливого ремісничого і торгового центру. Розвивалось землеробство, тваринництво, городництво.

Міщанство взяло на себе роль оборонця національних інтересів після Брестської унії, коли почався процес окатоличення української і духовної знаті, порушувалась єдність нашого народу. Ремісники, купці містечкова шляхта почали об’єднуватись у церковні братства. Так, Рогатинське братство при церкві Різдва Богородиці засноване у 1589 році. Братчики займалися вихованням громадян у дусі високих норм християнської моралі, поширювали освіту, піклувалися про сиріт, бідних і немічних. У 1591р. в місті вже працювала братська школа з великою бібліотекою[15, с. 67].

З Рогатинським братством співпрацювали відомі громадські діячі: Йов Борецький, Павмо Беринда, Юрій Рогатинець. Із втратою Галичем ролі і статусу столичного міста князівства Рогатин став відомим, навіть провідним і найзаможнішим містом північно-західної частини Галицької землі.

На першу половину XVIIст. припадає піднесення культурно-просвітницького життя на Рогатинщині. У 1602-1606р.р. у Стратині діяла одна із найдавніших українських друкарень, в якій були видані книги «Харитонія» (1603), «Служебник» (1604), «Требник» та «Євангеліє учительне».

Із підписанням Карловицького миру (1699р.) припинились руйнівні наїзди турків і кримчаків. Проте наш край став ареною військових дій 1715 і 1733-1739р.р. (Північна війна). Наступ на міста посилив і їх давній ворог – шляхта. Все ж в часи затишшя і миру місто розбудовується. У Рогатині все більше осідає поляків і євреїв. Поляки без особливих зусиль контролювали становище в краї, українці зазнавали жорсткого тиску, хоч і чинили опір. Не стало краще жити українцям й після занепаду Польщі, в результаті першого поділу якої Галичина опинилась під владою Австоро-Угорщини. У 1775р. австрійський уряд поміняв Рогатин і села на багатий солями Добромиль. Лише у 1848р. було скасовано панщину, в пам’ять про це у всіх села та містах краю було поставлено Хрести свободи, які через 100 років понівечили войовничі атеїсти[37, с. 45].

Наприкінці ХІХст. Австро-Угорщина приступила до будівництва залізничних колій Галич-Тернопіль, Ходорів-Підвисоке. У квітні 1890р. – шосейної дороги Рогатин-Ходорів.

Промисловість розвивалась дуже повільно. У 1908 р. у всіх промислових закладах і в торгівлі було зайнято понад 2369 чоловік.

До соціально-економічного гніту галичан приєднався й національний. Уряд сприя зростанню іноземного населення в Рогатині.

Кінець ХІХ – початок ХХст. Дав поштовх для розвитку освіти і культури в Рогатині та навколишніх селах. Відкривались школи, засновувались осередки «Просвіти».

Величним освітнім і культурним центром Рогатина стала відкрита у 1909 році українська гімназія імені Володимира Великого[11, с.25].

Національне відродження проходило надзвичайно швидко й енергійно. Особливо рогатинці любили і шанували Богдана Лепкого. Кожного року з 1930 по 1939 рік поет приїжджав на Україну в село Черче, де працював його рідний брат Левко. У 1932 році на кошти громадськості Бережанщини, як вияв любові і шани, з нагоди 60-річчя Богдана Лепкого був побудований будинок, названий «Богданівкою» . Вілла «Богданівка» стала академією української культури в Галичині. Сюди щоліта приїжджали письменники, художники, композитори, журналісти. Тут велись розмови на різноманітну тематику, особливо про українську культуру в умовах польського окупаційного режиму. В одному із павільйонів відбувались цікаві мистецькі вечори зі співами та декламаціями, участь в яких брав і Богдан Лепкий. На місці зруйнованої «Богданівки», за ініціативи головного лікаря санаторія «Черче» Яреми Самотулки, встановлено пам’ятний знак. Відкриття та освячення відбулося влітку 1992 року.

Значної шкоди Рогатину нанесли Перша і Друга світові війни. Ті роки, особливо роки фашистської окупації стали найчорнішими сторінками в історії Рогатина. Німці знищили біля 3500 жителів міста, особливо людей єврейської національності[11, с. 90].

У перші повоєнні роки, в роки сталінського режиму було фактично винищено чи вивезено в Сибір цвіт землі Рогатинської – передових людей того часу. Лише за розпадом Союзу відкрилась нова сторінка в історії України і в історії Рогатина. Вперше після такої тривалої перерви синьо-жовті прапори замайоріли в Рогатині 9 жовтня 1989р.

Відродження Рогатина, як і всього краю, проходить надзвичайно болісно. Але для соціально-економічного розвитку міста і