Отже, Опілля, територія якого окреслює всі населені пункти сучасного Перемишлянського та частину поселень Миколаївського, Жидачівського районів Львівської області, усі поселення, що розташовані зліва від течії Дністра, Галицького, Рогатинського районів Івано-Франківської області та частину поселень зліва від Дністра і справа від Золотої Липи Бережанського та Підгаєцького районів Тернопільської області .

Щодо природніх умов та ресурсів, то клімат Опілля має перехідний характер - від помірно теплого вологого Західноєвропейського до континентального Східноєвропейського, водні ресурси представлені численними річками, зокрема ріками Дністер, Гнила Липа, Свірж, Нараївка, Тенітницька Рудка.

Якщо говорити про історію даного регіону як передумову формування історико-культурної спадщини, то тут слід зазначити, що вона є дуже багатою і насиченою різноманітними подіями. Основна мова в даному розділі присвячена двом найстарішим і найбільш багатим на куісторико-культурні пам’ятки містам – Галич та Рогатин.

Місто Галич належить до числа найдавніших східно-слов'янських міст. В час свого найбільшого розквіту Галич був одним із найбільших міст Європи, переважаючи у розвитку такі міста як Париж, Рим, Константинополь. Галич був значним політико - адміністративним, культурним і торговим центром Південно-Західної Русі. На жаль місто Галич сьогодні - це невеличкий районний центр на Прикарпатті.

Місто Рогатин знаходиться у долині річки Гнила Липа і є токож одним із найстаріших міст Західної України. Час його виникнення історики повязують з часом правління галицького князя Ярослава Осмомисла, про що свідчать багато історичних даней та декілька цікавих легенд. Протягом свого існування Рогатин зазнавав як значного культурного піднесення, так і занепаду, де основною причиною було завоювання міста іноземними поневолювачами. На сьогоднішній день в місті знаходяться культурні об’єкти, що представляють ці періоди.

Розділ 2. Характеристика туристичних ресурсів Опілля.

2.1. Природні ресурси регіону

Касова гора. З північного сходу до Бурштинського моря примикає Касова гора, яка є унікальною ботаніко-географічною зоною центральноєвропейського типу. У 1975 р. її визнано комплексною пам'яткою природи загальнодержавного значення з охоронною зоною в 7 гектарів, а вже у 1988 р. охоронну зону розширено до 65 гектарів. При детальному розгляді Касової гори можна зауважити, що вона 'є' складовою частиною гірського пасма, що тягнеться вздовж лівого берега водосховища і дивує рідкісним поєднанням скелястих пагорбів та гіпсових скель. Вершини цієї гряди сягають 320-350 метрів над рівнем моря [51].

Народна традиція зберегла про Касову гору ряд легенд і переказів, оповитих таємницями минулих віків. За однією з легенд князь Данило Галицький, у природних тайниках гори зберігав гроші, золото й дорогоцінності. Ближчою до істини видається версія про те, що в лабіринтах карстових печер ховав свою касу бовшівський боярин. Після того як вхід до печери завалився гроші й дорогоцінності назавжди залишилися в череві гори, яку люди нарекли Касовою. Деякі дослідники вважали, що на плато, яке знаходиться на одному зі схилів гори стояв давньоруський монастир. Припущення про його існування ґрунтуються на публікації у журналі "Слово" (1879.- 4.3-6), а також на топографічно-топонімічних дослідженнях краєзнавців Л. Чачковського та Я. Хмілевського. У своїй книзі "Княжий Галич" вони писали: "На Касовій горі біля Болшова, стояв І старинний манастир Чина святого Василія. Він був побудований від сторони лісу, там, де хребет гори є більше плоский. На півкруглому плато здіймався горбок. За свідченням жителів Бояшова І на цьому горбку колись стояла церковця". До монастиря вели сходи, залишки яких було виявлено в 30-х роках XX століття. Біля ЗО років тому, вчитель із Бовшова І. Калитчук писав про Касову гору таке: "Ще й тепер тут зустрічаються гігантські камені, скелі, що утворюють собою печери, сховища. Часто можна потрапити на місця, де відчувається якась дивна порожнеча, а навіть під обережними кроками гуде земля, ніби застерігаючи того, хто навідався сюди, не нищити її багатства. І печери, і це незвичайне відчуття - то ніби перші експонати виставки природи, а всіх навіть не перелічити" [32, с.78].

Здавна вся гірська смуга Касової гори була всіяна рідкісним камінням із мереживом тонких прожилок, яке називають алебастром. Ще в 30-х роках XIX ст. на нього звернув увагу один із власників Бурштина і започаткував алебастровий промисел. Але масова обробка цього каменю почалася лише через сто років. Крім кількох приватних майстрів художні вироби з алебастру виготовляв і місцевий кооператив, який мав свій цех. З алебастру робили підсвічники, попільнички, вази, чорнильниці, пудрениці, скульптурки тварин, риб, птахів. Збували вироби частково на місці, а частково вивозили за кордон. Велику популярність алебастрові речі здобули в середині 30-х років минулого століття. Багато селян займалися продажем і доставкою сировини відомим скульпторам. Цей промисел дуже збіднив природні запаси мінералу.

В роки І Світової війни на Касовій горі росіянами були викопані окопи. Тут проходили жорстокі бої під час яких гору густо всіяли гільзи куль та снарядів."

Найбільшою цінністю Касової гори є її рослинність. Вона здавна привертала увагу медиків, ботаніків, геологів. Реліктовий трав'яний покрив цієї ділянки суші Опілля був об'єктом дослідження біля півсотні експедицій. Науковці стверджують, що тут збереглися деякі види рослин кінця третинного періоду. Схожі рослини можна зустріти лише в заповіднику Асканія-Нова та Стрілецькому степу Курської області [6, с.123]

За розповідями старожилів із навколишніх сіл, рідкісна рослинність збереглася на цій ділянці завдяки тому, що землі Касової гори з якихось містичних причин не використовувалися в минулі століття селянами для вирощування сільськогосподарських культур. Можливо селян відлякував шум підземних вод. Про їх