6. Пам’ятки народної архітектури (поселення, двори, господарські і житлові будівлі, дерев’яні церкви і т.п.);

7. Громадські споруди (народні школи, народні доми, шпиталі, корчми, млини і т.п.;

8. Палацово-паркові ансамблі;

9. Сучасні пам’ятки архітектури;

10. Професійні художні промисли;

11. Народні художні промисли (ткацтво, килимарство, вишивка, художня обробка шкіри, художнє плетіння, деревообробка, гончарство тощо);

12. Пам’ятки матеріальної культури;

13. Пам’ятки фольклору [24].

Також, згідно з Положенням про державний реєстр національного культурного надбання, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 12.08.92 р. до Державного реєстру заносяться:

1. Пам’ятки історії – будинки, споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями в житті народу, розвитком науки, техніки, культури, життям і діяльністю видатних діячів;

2. Пам’ятки археології – городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам’яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів та археологічні знахідки, що є визначними пам’ятками національної культури і характеризують певні етапи історичного розвитку;

3. Пам’ятки містобудування і архітектури – унікальні ансамблі і комплекси, окремі об’єкти архітектури, а також пов’язані з ними твори монументальної скульптури і живопису, декоративно-ужиткового і садово-паркового мистецтва, природні ландшафти;

4. Пам’ятки мистецтва – визначні твори монументального, образотвор-чого і декоративно-ужиткового мистецтва;

5. Документальні пам’ятки – унікальні акти державності, інші важливі архівні матеріали, кіно-, фото-, і фонодокументи, старовинні рукописи, рідкісні друковані видання.

6. До державного реєстру можуть бути занесені й інші об’єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки.

Державний реєстр національного культурного надбання запроваджується відповідно до Основ законодавства України про культуру (2117-12) з метою обліку об’єктів матеріальної та духовної культури виняткової історичної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності, що мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину [39].

2.2. Історико-культурні ресурси Тернопільської області, як джерела формування попиту і пропозиції на ринку туристичних послуг

Серед усіх ресурсів, які так чи інакше використовуються для потреб туризму, одне з найважливіших місць займають історико-культурні ресурси. Саме ця група туристичних ресурсів вповні має такі специфічні особливості як екскурсійне значення, незалежність від кліматичних умов, атрактивність, мальовничість. Дослідження різноманітних об’єктів, які мають історичне чи культурне значення, сприяє формуванню бази даних для створення цікавих регіональних та загальнодержавних туристичних турів, особливо в умовах зростання рівня освіченості населення.

Дослідженням цього питання займалися Стафійчук В.І., Петранівський В.Л., Рутинський М.Й., Явкін В.Г., Руденко В.П., Король О.Д., Питуляк М.В. та інші. Проте в роботах перелічених авторів відсутній опис історико-культурних об’єктів Тернопільської області з вказівкою усіх характеристик, необхідних для організації на їх базі туристичних чи екскурсійних програм [31].

Статистичні дані засвідчують, що соціально-економічна ситуація Тернопільської області найбільше сприяє розвитку внутрішнього туризму, зокрема екскурсійного, де вагому роль відіграють пізнавальні туристські ресурси. Як правило, найбільше значення в такому випадку відіграють об’єкти історії та культури, які найчастіше представлені будівлями, що відображають історію людського суспільства, економічні, соціальні та політичні відносини кожної з епох [41].

Тернопільська область належить до давньозаселених земель. Розкопки показують, що перші поселення з’явились тут в VІ – ІХ ст., а початок заселення належить до епохи середнього неоліту. Багато поселень виникло в давньоруський період. Про це свідчать могильники і городища. У цей час виникли перші містечка – Теребовля, Шумськ, Микулинці, Збараж, Кременець. У феодальний період села утворювалися навколо дворів феодалівю. В окремих з них селяни і ремісники обмінювалися своєю продукцією, і поступово ці села перетворились у містечка. До таких в той час (XVI ст.) належали Бережани, Бірки, Буданів, Заложці, Зборів, Гусятин, Золотий Потік, Тернопіль, Чортків, Копичинці. Багато містечок у феодальний період виконували, крім торгі-вельних, й оборонні функції і були центрами колонізації території з боку польської шляхти та німецьких колоністів. Розвиток містечок і сіл у ХV – ХVІІ ст. стримувався нападами турків і татар. Багато населених пунктів спусто-шувалися повністю і пізніше вже ніколи не досягали свого попереднього рівня розвитку.

У ХVІІ – ХVІІІ ст. продовжується активний процес заселення території. Швидко розвиваються міста, які одержали магдебурзьке право, – Бережани, Бучач, Борщів, Гусятин, Золотий Потік, Кременець, Зборів, Заложці, Тернопіль, Теребовля, Товсте, Підгайці, Чортків, Устя-Зелене.

У кінці ХVІІІ ст. територія сучасної Тернопільщини була розділена між Австрією і Росією. Це значно вплинуло на розвиток поселень, їх розміщення, особливості забудови, на умови життя і діяльності людей. Північна частина області (теперішній Кременецький, Шумський і Лановецький райони) відійшли до складу Росії, а решта території – до Австрії. 3 1809 до 1815 р. половина Тернопільської області і м. Тернопіль належали до Росії. У цих країнах існувало на той час кріпосне право і це стримувало розвиток міст. Однак в Австрії це право було скасоване раніше, ніж у Росії, і тому на її території швидше почала розвиватись промисловість, транспорт, торгівля. А це відобразилося на розвитку поселень, насамперед міст та містечок краю [31].

На початку XX ст. на території Тернопільської області виникло дуже багато малих сіл. У північній частині області, яка входила до Волинської губернії Росії, проводилась столипінська реформа. Селянам дозволялось виходити з общини й утворювати хутори. На всій території Тернопільської області після 1920 р. після окупації її Польщею виникали дрібні поселення польських землевласників («осади») [43].

В області відсутні пам’ятки монументального мистецтва національного значення, але частка всіх інших досить значна. Наприклад, за кількістю пам’яток архітектури національного значення Тернопільська область займає п’яте