Розміщується він на схилі замкової гори, за кілька десятків метрів на захід від теперішньої будівлі. У середині ХІІІ ст. виникла гостра потреба спорудити новий храм, оскільки, на той час, старий костел, хоч і перебудований з каменю не раз горів, був зруйнований і мав досить непривабливий вигляд. Микола Потоцький пожертвував ксьондзам костелу значні кошти.

В 1761 – 1763 рр. біля підніжжя замкової гори поруч з швидкоплинним потічком бучацькі майстри-мулярі, теслярі, каменотеси звели новий храм Успіня Богородиці. Його архітектор невідомий. Споруда костелу – кам’яна, величина обширних розмірів і чітко вираженим у плані хрестом. Обабіч вівтарної частини, завжди орієнтується в костелах на захід, прибудовані два невеликих приміщення. Над вхідними дверима видніється герб Потоцьких «Пилява» з написами про заснування (див. дод. К, надпис над дверима костелу). Стіни притвору дещо понижені в порівняні з висотою самого костьолу. Праворуч від входу внутрішньостінні гвинтові сходи на емпору (невелика оглядова площадка над притвором). Звідси відкривається прекрасна панорама міста.

Фасад костелу декорований чотирма парами пілястр. Передня стіна храму прикрашена різьбленими з каменю вазами. На вершині фасаду урочисто здіймається «дзеркало» із фресковим розписом «Вознесіння Богородиці». Увінчує споруду невеликий восьмикутний барабан. Вікна з глибокими прорізами становлять чи не єдину прикрасу стін, карнизи слабо виражені, кути зрізані вузькими вертикальними площинами.

Без сумніву, вся увага будівничого зосереджувалась на оформленні внутрішнього простору (що сягає близько десять метрів висоти), перекритого півциркулярним сі хрестовим склепінням. В інтер’єрі розміщені п’ять вівтарних композицій, тематично пов’язаних з життям Богородиці. Складаються вони з традиційних елементів: імітації колонади з арками, живописних зображень біблійних сцен, різьблених з дерева святих. Все це нагадує вівтарі з церкви св. Покрови, про те в костелі вони набагато більших розмірів і відзначаються особливою пишністю [26] (див. дод. К, інтер’єр костелу).

Кошти та матеріали на спорудження Покровської церкви свого часу виділив граф Потоцький – внутрішнє оздоблення він замовив кільком майстрам, одним з яких був Іоан Георг Пінзель. Скульптор створив для костелу вівтарі – святого Тадея з фігурами ангелів та святого Миколая з фігурами святих Вікентія та Франциска Борджіа з дитиною (останні знаходяться у Тернопільському краєзнавчому музеї). У храмі залишилися деякі роботи майстра на бічних вівтариках. А от скульптури на головному вівтарі, дуже подібні на роботи Пінзеля, на думку деяких дослідників, у тому числі Бориса Возницького, насправді є роботами учнів Пінзеля [17].

Ретельно впорядковане подвір’я храму. По периметру воно обведено високим муром з двома ворітьми і хвірткою. Своєрідного затишку подвір’ю надавали старі липи, а романтичності капличка в гроті. Поблизу були встановлені старовинні гармати Х-ХІІ ст. знайдені при розкопках замку (невідомо куди зникли в кінці 1940-х рр.). Ці гармати ще й сьогодні можна побачити, бо вмуровані над входом південної брами. Слід відмітити, що костьол був великим землевласником. Свого часу йому належали 18 сіл повіту [26].

, с. Язлівець. Сучасна церква святого Миколая – це колишній вірменський собор. Як відомо в Язлівці проживала одна з найбільших на теренах сучасної України вірменських громад.

Спорудження храму датується 1551 р., а чотириярусну башту-дзвіницю прибудовано у XVII столітті [23].

На двох вулицях, що перетиналися в центрі міста і на які похмуро споглядав згори замок, жили тільки вірмени. Доля громади багато в чому повторила долю вірменів Кам’янця: коли яничари прокотилися Поділлям, захоплюючи замок за замком, вірмени піднялися всією громадою та переїхали до більш спокійних місць [17].

Зараз вірменська церква, яка здавалась цілковитою руїною на фотографіях радянської доби, відновлена та передана місцевій греко-католицькій громаді. Храм, який до того хизувався лише витонченим ренесансним порталом, нині налічує велику групу скульптурних композицій [23].

, с. Ялівець. Найграндіознішою спорудою Язлівця, окрім замку, був Успенський костел, збудований з пісковику у ренесансно-готичному стилі у 1589–1590 рр. (див. дод. З). Це однонавна споруда з п'ятигранним пресбітерієм та двома низькими напівкруглими каплицями, симетрично прибудованими до костелу у XVII столітті. На горовному фасаді – велика чотириярусна башта (останній ярус, такий затійливо-гарненький, добудований у ХІХ ст., у епоху романтизму). Храм відомий ще й тим, що тут поховано знаного композитора Миколу Гомулку, який помер у 1609 р [17].

Зараз чотириярусна башта храму піднімається над поселенням, немов виглядаючи того, хто прийшов би костелу на допомогу. Хто б то не був, він може не встигнути: залишений без нагляду храм руйнується на очах. За останні роки, щоправда, поставили новенькі двері, але без даху вони мало чим допоможуть [23].

Церква в урочищі Монастирок. Жизномирський Монастирок, збудований на стрімкій скелі правого берега Стрипи, неподалік села Жизномир, за два кілометри південніше Бучача [26]. Тут, у важко приступному місці, у лісовій гущавині, збереглися залишки давнього монастиря, від чого й сама місцевість дістала назву урочища Монастирок [32] (див. дод. Л, руїни церкви в урочищі Монастирок).

Заснований він у середині ХІ ст., а може і раніше. Складався монастирок з 4-5 келій і невеликої церкви. Все це було обнесено з трьох сторін муром, а від річки доступ до подвір’я перекривала кількаметровий крутий схил [15].

Церква належить до типу триконхових оборонних храмів з високою вежею-дзвіницею. Мурована, стіни завтовшки 1,7-1,8 м. У наву, що має розміри близько 5,5 х 9 м, розкриваються майже рівноширока з нею східна апсида та південна і північна (частково зруйнована) екседри значно менших розмірів. У південній екседрі є високе кругле вікно, апсида вікон не має. З