Перший ярус ратуші, яким є двоповерховий будинок – найширший і найвагоміший з композиції. Він служить своєрідним стилобатом для двох наступних ярусів, які творять одне ціле – вежу ратуші. Дуже просто і доцільно вирішена його планово-просторова композиція: взаємно перпендикулярними стінами внутрішній простір розчленовано на дванадцять приміщень різних розмірів. Із них центральний виділяється своєю масивністю: він є основою вежі. В його монолітному об’ємі влаштовано круглі гвинтові сходи, які ведуть на верхні яруси споруди [15].

Другий ярус займає центральне місце в композиції ратуші. Як влучно підмітив Г.Н. Логвин, Меретин трактує ратушу як античну колону, в якій найбільшої виразності і пружності набуває саме середня частина. Він значно вужчий від першого, але ширший і масивніший від третього верхнього. Стіни середнього ярусу мають вдвоє більшу товщину порівняно зі стінами третього ярусу. Вони спираються на величезні кам’яні консолі, зараховані на горищі під покрівлею двоповерхового будинку. Різниця в товщині і довжині стін обох ярусів продиктована як пластичними, так і конструктивними вимогами композиції ратуші. Разом з тим ширина і товщина нижньої вежі, яку оточує двоповерховий будинок, така ж, як і у третього ярусу. Стійкість вежі від цього зменшується, зате збільшується площа приміщень двоповерхового будинку, який своїми численними внутрішніми стінами й потужними перекриттями обох поверхів укріплює нижню частину вежі, ослаблену через недостатню товщину стін.

Таке вирішення архітектоніки вежі та її двоповерхового стилобату яскраво свідчить про оригінальність і виняткову сміливість конструкторського мислення Меретина, а також про абсолютну продуманість і органічну цілісність цієї споруди. Масивність і вагомість центрального ярусу підкреслена великими й глибокими сферичними нішами, прорізаними в його ввігнутих стінах. Ніші архітектор ще більше «поглиблює», прорізаючи в них вузькі й високі ракоподібні вікна з кам’яним обрамленням. Нижні частини ніш закриті невеличкими ажурними балюстрадами, які виразно підкреслюють глибину ніш, вікон і масивність центрального ярусу.

І навпаки, легкість найменшого по ширині й висоті третього ярусу підкреслена аналогічними вузькими, але меншими по висоті вікнами, прорізаними безпосередньо в стіні, на поверхні якої вимальовуються їх кам’яні обрамлення. Якщо не враховувати нижньої частини вікон середнього ярусу, які закривають балюстради, то вікна обох ярусів майже однакові. Все ж різниця між ними є, хоч і зовсім незначна і ледь помітна: вікна верхнього ярусу трошки менші, що необхідно для підкреслення вертикального характеру композиції та її руху вверх. Особливої виразності та композиційної врівноваженості вона набуває завдяки тому, що вікна обох ярусів розміщені в спільних вертикальних площинах, тобто ніші з прорізаними в них вікнами заглиблені настільки, наскільки грубішими є стіни середнього ярусу порівняно з верхнім.

Винятковою майстерністю відзначаються вертикальні пропорції ратуші. Оригінальною особливістю тут є те, що висоту трьох ярусів архітектор вільно регулює з допомогою таких елементів композиції, як різні по висоті цоколі ярусів, а також балюстради, якими завершені перший і другий яруси.

Слід підкреслити: без врахування цоколів і балюстрад усі яруси справляють враження абсолютно однакових по висоті. Але різниця між ними є, вона випливає з вертикального характеру композиції ратуші: кожен наступний ярус менший по висоті від попереднього, над яким він здіймається. Ця різниця зовсім незначна і непомітна для ока. І ще одна деталь виразно підкреслює цілісний характер ратуші. Цоколі її трьох ярусів поділені на дві частини: менша верхня частина цоколя однакова на усіх ярусах.

Лише масивніша нижня частина цоколів, як і балюстради, відіграє активну роль в регулюванні висоти трьох ярусів. Однак виконує вона цю важливу композиційну роль зовсім непомітно і ненав’язливо, тому що більш високі цоколі другого і третього ярусів частково закриті балюстрадами і не привертають до себе уваги. Не виділяється також і цоколь нижнього ярусу, тому, що він найменший по висоті. Але цей вузький цоколь повністю відкритий і тому чітко сприймається як основа всієї будови [26].

В площині фриза третього ярусу на усіх фасадах прорізані віконця, які обрамлені зверху і знизу півкруглими лініями карниза. Давніше в цих віконцях були циферблати годинника, який працював до 1847 р., відмірюючи мелодійними звуками години [16].

Виразності й закінченості ратуші надають численні горизонтальні й вертикальні лінії. Вирішальну роль в композиції відіграють динамічні горизонтальні лінії карнизів, балюстрад, цоколів, які членують ратушу на окремі яруси. Однак кількісно в ній переважають тонкі й тендітні, немов проведені пером, вертикальні лінії.

Численні пілястри і втоплені дзеркала підкреслюють вертикальний рух споруди. Втопленими дзеркалами озлоблені майже всі площини, в тому числі й пілястри, що робить ратушу вишуканою і елегантною. Загальне звуження її контурів змушує глядача продовжувати поглядом вертикальні лінії, які сходяться в неосяжній височині. Завдяки цьому споруда набуває ще більшої монументальності, виразніше сприймається її стрімкий вертикальний рух.

Ціла будова дуже гармонійна, вона дає враження чогось посереднього між архітектурою і скульптурою. Тому скульптурні прикраси грають тут важливу роль.

До пожежі 1865 р. ратуша мала багате й майстерно виконане Пінзелем та його помічниками монументально-декоративне скульптурне оздоблення, нерозривно пов’язане з її архітектурою. Архітектура з її чітко окресленими дзвінкими геометричними формами сприймається як прекрасний постамент для скульптури, яка вражає своєю мальовничістю і експресією. Контрастне поєднання різних за характером, але однаково досконалих архітектурних і скульптурних форм надає виняткової виразності як архітектурі і скульптурі зокрема, так і архітектурно-скульптурному ансамблю ратуші в цілому. Ажурні балюстради, що опоясують будову, є перехідною ланкою між архітектурою і скульптурою.

Скульптури Пінзеля на ратуші присвячені міфологічним і біблійним сюжетам, а також алегоріям. Усі вони складають єдину,