Більшість скульптур загинула під час пожежі 1865 р.. З загальної кількості шістнадцяти статуй уціліли лише шість, причому усі вони в значній мірі пошкоджені. Це, зокрема, чотири скульптурні групи, якими увінчувалися роги нижнього ярусу ратуші: «Давид перемагає Голіафа» і «Геракл вбиває лернейську гідру» – на головному фасаді, а на протилежному боці – «Самсон розриває пащу лева» і «Посейдон втихомирює морські хвилі». Ці скульптурні групи домінували в усьому скульптурному комплексі будови.

Ще дві статуї, що уціліли – алегорична жіноча (мабуть Феміда) і невільник (зберігся лише торс), розміщені на головному фасаді, на якому зосереджена переважна частина декору ратуші. Величавий пірамідальний фронтон цього фасаду увінчаний помпезною і трохи ускладненою (дуже пошкоджена) композицією у вигляді ажурного кам’яного картуша, всередині якого знаходяться герб Потоцьких (див. дод. Н, залишки гербу Потоцьких). Це ідейний центр усієї композиції, який збігається з її архітектурним центром – аркоподібним вікном центрального ярусу. Під картушем на високому постаменті колись знаходився переможений лев, праворуч на маленькому й низькому постаменті – фігура генія, що сурмить, ліворуч на такому ж постаменті – щит з монограмою «M.P.S.K.» («Микола Потоцький староста канівський») [26].

Нижче на стіні фронту скомпонований ще один великий картуш примхливої форми із орнаментів стилю рококо і військових атрибутів: рушниць, стріл, знамен, шабель та ін. Обабіч фронту знаходились дві сидячі фігури невільників, зображених у складних позах. Подібні персонажі зображувалися у барокових композиціях. В цих постатях з глибоким реалізмом були втілені конкретні й реальні образи трагічних подій, які відбувалися на Західній Україні у XVII ст.: українського селянина, козака або гайдамаки. Останній спокійно дивиться в далину широко відкритими й сумними очима.

На тому ж головному фасаді, між вікнами двох поверхів першого ярусу уціліли незначні залишки п’ятьох балконів і шістьох поясних статуй атлантів під ними. Центральний балкон, що над порталом, підтримували парні атланти, усі інші – одиночні [8] (див. дод. Н, фасад будівлі).

До пожежі 1865 р., балкони мали металеві перила, рисунок яких невідомий. Після пожежі робітники, які відновлювали ратушу, відкололи пошкоджені вогнем кам’яні балкони і їх атлантів. Значно краще збереглися під неіснуючими балконами пишні, але пластично не виразні орнаменти в стилі рококо, а також одна чоловіча борода. Наскільки можна судити по уцілілих залишках атлантів, своїм художнім рівнем вони помітно поступаються чотирьом наріжним скульптурним групам а також майстерній статурі козака. Це може означати, що створені вони, або помічниками Пінзеля без його активного втручання, або майстрами не зв’язаними з його майстернею.

Про глибоку продуманість композиції ратуші як і про високу професійну майстерність її авторів – Меретина і Пінзеля яскраво свідчить те, що в розміщенні статуй на балюстраді і головному фасаді вони строго дотримувалися класичного принципу ізокефалії (рівноголів’я) згідно якого голови фігур зображуються на одному рівні. Саме тому більш високі чоловічі постаті (Давила, Самсона, Геракла, Посейдона) були зображені трохи нахиленими, а менша жіноча (Феміда) що з лівого боку від фронту – прямостоячою.

В зображенні козака й селянина автори ратуші застосовують ще один принцип класичного мистецтва, згідно якого простолюдинів, а тим більше полонених, рабів і ворогів зображали в меншому масштабі ніж богів і героїв. Тому фігури невільників на головному фасаді виконані в натуральному масштабі, а героїв (Геракла, Самсона, Давида) і богів (Посейдона і Феміди) – більшому від натурального.

Матеріалом для виготовлення скульптур служив вапняк, який завозили з львівського кар’єру. Головним чином скульптури тесані з суцільних глиб. На тильних сторонах скульптур, з боку ратуші, майстер часто залишає цільні конструктивні об’єми, місцями зовсім не оброблений камінь [26].

Своїм ідейно-образним змістом ратуша з Бучачі виходить далеко за рамки офіційного замовлення, що є характерною ознакою кращих творів архітектури бароко [1].

Ратуша – видатний пам’ятник народові, який його створював. Зараз приміщення ратуші знаходиться на реконструкції.

Гімназія, м. Бучач. У кінці ХІХ ст. почалося посилене ополячення Західної України. Найвища шкільна влада краю, «Рада шкільна крайова», в першу чергу взялася до ополячення шкіл, особливо середніх. Почали створювались гімназії в галицьких містах. Заснована була гімназія і в Бучачі. В 1897 – 1898 рр. був збудований модерний, як на ті часи, трьохповерховий будинок з великими і ясними кімнатами, саме тут розмістилася державна гімназія. На першому поверсі будинку розміщувалася так звана авлея, де відправляли богослужіння виключно для учнів [14].   

Цей будинок на вул. Міцкевича в досить мальовничій околиці, фронтом звернений до річки Стрипи, плечима до гори Федір — належав до однієї з кращих будівель у Бучачі. З фронтових вікон був вид на ціле місто, на тлі маленьких міщанських домів справляв враження величності. Будинок міг помістити більше як 400 учнів [2].

3.7. Музеї

Бучацький краєзнавчий музей. Заснований 1982 р. у місті Бучач. Від 1988 р. – відділ Тернопільського краєзнавчого музею. До 1992 р. музей був розташований у приміщенні міської ратуші.

У фондах музею зберігаються археологічні пам’ятки трипільської культури, знайдені на території Бучацького району, зокрема в урочищі «Федір». Є фотографії, документи, твори письменника Ш. Й. Агнона.

Етнографічні матеріал розповідає про життя і побут селян кінця XIX – початку XX ст. В експозиції – фотоматеріали про історію Бучача і його околиць від поч. XX ст. Розділ нумізматики представляє грошові знаки, що були в обігу на західноукраїнських землях під