Музей політв’язнів в м. Бучач. У 1990 р., на зборах Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка виникла думка створити Спілку політв’язнів і музей пам’яті загиблих борців ОУН-УПА. Розпочався збір матеріалів – спогадів, фотографій, речей, книг. Районна організація НРУ допомогла одержати приміщення в колишній катівні будинку КДБ. У напівпідвальному приміщенні розташувалася Спілка політ-в’язнів і репресованих» а також «Меморіал», що в 1994 р. був зареєстрований як «Меморіал» ім. В. Стуса. У цьому ж році відбулося урочисте посвячення «Меморіалу» митрополитом з Вінніпегу Максимом Германюком, священиками греко-католицьких церков Бучаччини.

За період існування музею вдалося скласти списки загиблих, встановити місце й обставини їхньої смерті. Було з’ясовано, що на Бучаччині від рук сталінських катів загинуло понад 1 500 чоловік різних національностей.

Музей займає цокольні 4 кімнати, у 2-х з яких розміщена експозиція. Промовисто розповідають про минуле нашого краю експонати музею: три рукописні книги, 500 фотографій учасників ОУН-УПА, вишивки, рушники, серветки, образи, альбоми, виготовлені з паперу та соломи, дитяча сорочечка маленької Терені, любовно вишита жінками у львівській в'язниці, де народилася бучаччанка Тереса Голуб, а також альбом, подарований із заслання владикою Йосипом Сліпим.

Дорогоцінним надбанням «Меморіалу» є молитовник, виготовлений невідомим священиком у таборі Караганди, в який увійшли молитви, пісні, вірші [7].

Музей-меморіал ім.. В. Стуса в м. Бучач. Експозиція музею представляє собою сотні фотографій, на стендах прикрашених вишитими рушниками. Тут портрети Степана Бандери, Романа Шухевича, Ярослава Стецька, Ярослави Стецько, Євгена Коновальця, Симеона Петлюри, Тараса Шевченка, Василя Стуса. Фотографії довоєнних організацій «Просвіта», «Луг», «Пласт», церковних хорів.

Тут, у «Меморіалі», зібрані, на перший погляд, прості речі, та насправді – це дорогі реліквії, створені в тяжких страшних умовах тюрми табору, на засланні. Це те, чим займалися політв’язні у великих стражданнях.

Також в районі є меморіальні кімнати-музеї С. Крушельницької в с. Білявинці та М. Крушельницького в с. Пилява [6].

РОЗДІЛ IV

Охорона та реставрація пам’яток історико-архітектурної спадщини.

3.1. Значення охорони та реставрації для пам’яток архітектури та містобудування

Правовою основою діяльності щодо охорони і реставрації пам’яток містобудування і архітектури є Основи законодавства України про культуру 1992 р., Закон Української РСР «Про охорону та використання пам’яток історії та культури» 1978 р., Закон України «Про основи містобудування», Указ Президента України «Про пріоритетні завдання у сфері містобудування» та інші.

Відповідно до чинного законодавства, в Україні державному обліку й охороні підлягає широкий спектр об’єктів, комплексів та визначних місць історико-архітектурної спадщини: будівлі, монастирі і фортеці, квартали, площі й історичні центри стародавніх міст, сади і парки, історико-меморіальні будинки, городища і вали тощо. Відповідно до «Основ законодавства України про культуру» Держбуд веде Державний реєстр національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури).

Зараз під охорону держави взято 15059 пам’яток містобудування і архітектури. З них понад 3000 – національного значення. З процесом набуття Україною державності пов’язано включення ЮНЕСКО найвизначніших наших пам’яток до «Списку всесвітньої спадщини». Це ансамблі Софійського монастиря, Києво-Печерської лаври у Києві, історичний центр міста Львова.

46 найвизначніших ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини рішеннями Уряду оголошено державними історико-архітектурними та історико-культурними заповідниками. Десяти з них Указами Президента України надано статус національних.

Окрім цього, в Україні є 1399 міст і селищ та понад 8 тисяч сіл з цінною історико-архітектурною спадщиною. Загалом фонд історичних будівель і споруд у цих населених пунктах, за підрахунками українських фахівців, перевищує 70 тисяч об’єктів.

Впродовж ХХ століття справа збереження пам’яток архітектури в Україні часто залежала від політичної кон’юнктури і сваволі окремих посадових осіб. Наслідком цього стали численні безповоротні втрати культурних цінностей.

На превеликий жаль і в даний час майже кожний об’єкт перебуває в незадовільному стані, а кожна десята пам’ятка – в аварійному. Всі вони потребують заходів щодо реставрації, реконструкції та включення в сучасне суспільно-економічне життя.

Тому, більшість об’єктів, на яких вкрай необхідне проведення робіт, не реставруються, що призводить до їх подальшого пошкодження, руйнування та в подальшому вкладання ще більших коштів на їх реставрацію.

Між тим, уже зараз необхідно вирішити одну із найсерйозніших проблем пам’ятко-охоронної сфери, таку як правове забезпечення недержавних інвестицій до справи утримання, охорони, реставрації та використання пам’яток історії та культури. Шляхом прийняття різних, але взаємоузгоджених нормативних актів необхідно забезпечити:–

можливість легальної, цивілізованої приватизації пам’яток архітектури та історико-меморіальних будівель;–

юридичні й фінансові гарантії інвестицій в ті пам’ятки, які не підлягають приватизації, а тому передаються в довгострокову оренду чи користування;–

звільнення від оподаткування і надання субсидій неприбутковим організаціям, що працюють в сфері охорони, реставрації та використання історико-культурної спадщини.

Вище перелічені умови повинні бути створені найближчими роками, інакше природний процес старіння об’єктів історико-культурної спадщини може призвести до масового незворотного руйнування великих масивів пам’яток вже на початку третього тисячоліття [45].

3.2. Реставрація бучацької ратуші

У центрі ринкової площі розмістилася збудована у стилі декоративного бароко ратуша. Розташована в нижній частині міста, вона, завдяки чіткому окресленню об'ємів і легкості пропорцій, однаково виразно сприймається як з площі, так і з навколишніх схилів та пагорбів [3]. Ця споруда – перлина східноєвропейської архітектури, подібної не має жодне інше місто. Саме завдяки цьому творінню архітектора Бернарда Меретина та скульптора Іоана Георга Пінзеля Бучач нещодавно претендував на лауреата акції «7 чудес України». На жаль, час та пожежі не пошкодували цей витвір мистецтва.

Повертають ратушу до життя вже