не перший рік [5]. У середині 70-х рр. реставраційні роботи швидше нагадували косметичний ремонт, без глибокого відновлення. Внаслідок другої хвилі реставрації наприкінці 80-х об’єкт почав оживати: було відремонтовано фасади, дах, відтворено купол, вмонтовано балкони, поштукатурено внутрішні стіни. Але первісна краса не повернулася: реставратори отримали лише десяту частину грошей, передбачених для цього у держбюджеті. А в 1993 р. громадськість дістала ще один шанс побачити ратушу оновленою. Відремонтували дерев’яні сходи, відтворили і металеві гвинтові на висоту 28 метрів, які поглинуло полум’я першої пожежі в місті у 1865 р. Тоді ж група науковців Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва під керівництвом відомого скульптора, професора Дмитра Крвавича відновила дві із семи збережених скульптур ратуші. Та пластичним образам запорожця і невільника не судилося милувати зір і хвилювати туристів. Причина була прозаїчною – щоб встановити ці фігури, знову забракло грошей.
Ратуша продовжувала руйнуватися, стоячи пусткою в центрі міста [17].
Варто зазначити, що бучацька ратуша – пам’ятка архітектури державного значення. Звідси випливає, що вона має підтримуватися за кошти держбюджету. Це джерело фінансування висохло ще у 1993-му р. – з обласної скарбниці на реставрацію пам’яток історії та культури аж до 2006 р. не виділялося жодної копійки. Усе, що на той час могла районна чи міська влада – це надати побічну допомогу реставраторам. Підсобити транспортом, дрібними матеріалами. Та не більше. А для завершення усього комплексу реставраційних робіт потребувалося майже 400 тисяч гривень [11].
Як відомо автором скульптури ратуші являється видатний скульптор ХVІІІ століття – Іоан Георгій Пінзель, якого ще називають українським Мікеланджело. Він створив неповторний за своєю експресивністю стиль, якому судилося дати початок цілій школі послідовників.
23 грудня 2006 р., у Львові було підписано декларацію, якою проголошено 2007 р. роком Іоана Георгія Пінзеля у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях.
На початку 2007 р. з державного бюджету України виділили 5 млн. грн. для реставрації будівлі.
Роботу взяла на себе Львівська фірма «Львівреставрація». Для відновлення використовують будматеріали, завезені з Німеччини. Реставраційні роботи ведуться на дуже високому професійному рівні. Тут працюють фахівці вищого класу, котрі були задіяні на реставрації Одеського оперного театру [18].
Наявні скульптури ратуші планується від реставрувати і перемістити до музею, на їх ж місце встановити копії. Зараз над виготовленням копій скульптур Пінзеля працює бучацький майстер Роман Вільгушинський. Саме він в 2006 р. виготовив копії статуї Яна Непомука та фігуру Богоматері для придорожніх стовпів, які були зруйновані після Другої світової війни. У середині ХVІІІ століття їх теж виконав майстер Пінзель – ці скульптури вінчали високі двоярусні постаменти (архітектурний проект Бернарда Меретина) – їх було видно на вулицях міста здалеку. Копії скульптур геніального Пінзеля повернулися на свої місця [5].
В грудні 2007 р. відбулася жахлива подія – ратуша втратила статую Ферміди. Виконроб фірми «Львівреставрація», Ігор Голембйовський, запевняє, що впала скульптура випадково, що могло відбутися через зрушення постаменту, коли знімали сусідню скульптуру.
Із 25-метрової висоти «Феміда» впала на робітника, зламавши йому ногу. Робітник потрапив до лікарні, а уламки скульптури перенесли до музею.
Ще з початку 90-х науковці пропонують зняти з бучацької ратуші кам’яні скульптури й установити їх у музеї. Бо фігури Нептуна, Геракла, Козака втратили окремі фрагменти, деякі не мають голів. Відновлювати їх доведеться за знімками 1920-х рр. [47].
На сьогоднішній день реставрація ратуші триває. Значна частина роботи вже зроблена – повністю відновлено два верхніх яруси, а також встановлено новий годинник.
3.3. Проблеми охорони фортифікаційних споруд
Небагато країн у Європі має таку багату спадщину оборонної та замкової архітектури, як Україна. Велика кількість «градів – городів», замків, фортець, оборонних монастирів, міст-твердинь розсипана по території всієї країни. Але стан збереженості цього скарбу викликає занепокоєння і не лише з боку науковців. Охорона пам’яток історії та культури на Україні стала однією з найактуальніших проблем сьогодення. Адже містобудівний розвиток населених пунктів, художньо-естетичне виховання суспільства неможливі без включення історико-архітектурної спадщини у сучасне життя, надання до неї доступу широким верствам населення.
Пам’ятки оборонного зодчества серед інших історико-культурних пам’яток України мають особливий статус, зумовлений їх унікальними історичними та архітектурними особливостями. Будучи найбільшими за розмірами історичними спорудами в забудові населених пунктів і, завдяки своїм масштабам, композиційними центрами багатьох міст і сіл України, замкові комплекси потребують окремих підходів у справі охорони та використання на сучасному етапі. Збереження замків України ускладнюється ще й тим, що до нашого часу переважна більшість з них дійшла у напівзруйнованому стані або лише у вигляді руїн, та знаходиться за межами населених пунктів.
Аналіз вітчизняного та закордонного досвіду свідчить про те, що основні передумови збереження замкових комплексів можуть бути створені лише у наслідок комплексного вирішення проблематики сучасного використання пам’яток.
Це питання є однією з найважливіших проблем їх охорони. Найкращим засобом збереження історико-архітектурних пам’яток є повернення їм функцій первісного призначення. Специфіка пам’яток фортифікаційного будівництва, які становлять значну кількість історико-архітектурної спадщини, полягає в остаточному невирішені питання їх збереження та використання, оскільки пам’яткам цього різновиду неможливо повернути первісне призначення, важко знайти пристосування до сучасних потреб.
Пам’ятки, які ми розглядаємо, у свій час були збудовані для певної цілі. Однак, подальші зміни військово-політичної ситуації, соціальної структури суспільства і умов життя призвели до того, що історичні будівлі перестали задовольняти практичні потреби. В результаті створилися умови для їх перебудови або й зносу. Цей процес прискорився через неможливість використання пам’яток по їх призначенню, що висуває постійну потребу