У серпні 1687 р. Ян III стояв у Бучачі з обозом і проводив військову раду щодо здобуття Кам’янецької фортеці [28].

На середину XVIII ст. припадає містобудівельна діяльність архітектора Бернарда Меретина і скульптора Йоганна Георгія Пінзеля. На замовлення і при фінансовій підтримці графа Миколая , вони звели ряд визначних пам’яток пізнього бароко, які сформували обличчя міста: придорожня фігура Св. Іоанна (1750 р.), міська ратуша і придорожня фігура Св. Анни (1751 р.), монастир ОО. Василіан (1751 – 1753 рр.), Парафіяльний костел (1761 – 1765 рр.), церква Покрови Пресвятої Богородиці (1764 р.).

1772 р., після першого поділу Польщі, Бучач відійшов до володінь Габсбургів (з початку XIX ст. – Австрії; з 1867 р. – Австро-Угорщини).

У 1804 р. при монастирі отців Василіан заснували гімназію, в якій навчалися відомі українські та польські діячі культури, літератури і мистецтва. Серед її викладачів були поети Юліян Добриловський, Іларіон Грабович, біолог Семен Труш [6].

1.3. Під Росією та відбудова міста в кінці XIX століття

У 1809 – 1815 рр. Бучач належав Росії.

Епідемія холери 1831 р. забрала 770 бучачан. 29 липня 1865 р. трапилася велика пожежа, під час якої згоріло 220 будинків, у тому числі ратуша, монастир, церква, костел, синагога.

Скасування панщини (1848 р.) сприяло розвитку економіки, основне місце в якій продовжувало займати рільництво, що мало натуральний характер. Прокладення в 1884 р. залізниці Станиславів-Бучач- спричинилося до пожвавлення промисловості й торгівлі. Під час Другої світової війни колію залізниці у напрямку до Станіславова було зруйновано і не поновлено по цей час.

1910 р. в місті проживало 14 286 жителів [3].

У другій половині XIX ст. Бучач славився ткацькими виробами та килимами, які виробляла фабрика в Підзамочку на засадах місцевого народного ткацтва [19]. Галицький історик та фольклорист написав перші історичні праці про Бучаччину – «Язлівецькі пам’ятки» (1862 р.), «Бучацькі пам’ятки» (1882 р.), видані у Львові.

Протягом 1891-1899 рр. за проектом Топольницького і Феррарі збудовано державну 8-класну гімназію.

На початку XX ст. у місті звели ряд громадських і житлових споруд: будинок товариства «Сокіл», (1905 р., тепер Будинок культури), церкву Св. Архангела Михаїла (1910 р.) на Нагірянці, «Касу хворих» (тепер корпус районної лікарні) [6].

1.4. Бучач у світових війнах

Під час Першої світової війни в межиріччі Серету і Стрипи проходила лінія фронту. 15 серпня 1914 р. в місто вступила російська армія і стояла тут до липня 1917 р., коли його знову відвоювали австро-німецькі війська.

1 листопада 1918 р. українці перебрали владу в Галичині і створили Західноукраїнську Народну Республіку. Багато подій тих часів пов’язано з Бучачем.

У грудні 1918 р. Директорія УНР заарештувала Митрополита Київського, «відомого україножера» Антонія (О. Храповицького) та єпископа Житомир-ського Євлогія і вислала до Бучача. Владик помістили у монастирі отців Василіан, де вони перебували до травня 1919 р [6].

2 червня 1919 р. у монастирі відбулася нарада з участю президента ЗУНР Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів М. Омеляновича-Павленка і О. Грекова, полковника В. Курмановича та інших старшин УГА. Уряд переглядав «фатальну ситуацію на фронті».

9 червня Є. Петрушевич провів реорганізацію Державного Секретаріату. Вирішено скасувати посаду президента і всю військову і цивільну владу передати «уповновласненому» диктаторові. Ним став Є. Петрушевич [42].

У липні 1919 р. місто окупували поляки.

10 серпня – 15 вересня 1920 р. в Бучачі перебувала Червона армія. Бучацький ревком (голова М. Галон) виконував декрети Галицького революційного комітету (Галревкому), що містився в Тернополі.

За переписом 1921 р. в місті проживало 7517 осіб, разом із приміськими селами Нагірянкою і Підзамочком – 12 309. З них євреї становили 51,3%. Місто налічувало 2490 будинків.

18 вересня 1939 р. Бучач зайняли радянські війська. За нової влади почала виходити районна газета «За нове життя» (тепер «Нова доба»), на базі майстерні створили ливарно-механічний завод, відкрито зооветеринарний технікум (переведений з Язлівця).

7 липня 1941 р. Бучач зайняли німецькі війська. Нацисти знищили біля 7500 жителів міста і району, переважно євреїв. Молодих людей було примусово вивозили на роботу в Німеччину.

Червона Армія вдруге зайняла Бучач 21 липня 1944 р. На верху Федір-гори, біля старого цвинтаря, 1984 р. відкрили меморіал на місці поховання радянських вояків (скульптор Є. Карпов, архітектор О. Зайцев). Неподалік височить символічна могила-курган, насипана 1992 р. в пам’ять полеглих за волю України воїнів ОУН-УПА [3].

1.5. Післявоєнний період

Після війни місто було відбудоване, значно розширило свою територію, житловий, промисловий і культурно-освітній потенціал. 1947 р. організовано автошколу, 1950 р. – школа механізації сільського господарства (тепер СПТУ № 26). У 1951 – 1980 рр. діяла обласна школа майстрів сільського господарства, в 1953 – 1956 рр. – школа медичних сестер. У 1955 – 1958 рр. на західній околиці міста побудовано цукровий завод, а біля нього – селище цукровиків і середню школу.

1958 р. почалися регулярні рейси автобусів на Львів, Тернопіль і Чортків, а також міське сполучення. Відкрито дитячі школи – художню (1960 р.), музичну (1963 р.) та спортивну (1965 р.).

На східній околиці міста, біля Трибухівців, зведене навчальне містечко радгосп-технікум. Аграрний коледж, створений на його базі 1999 р., – один із найбільших навчальних закладів України цього профілю.

З 1982 р. в місті діє історико-краєзнавчий музей [42].

1.6. Характеристика Бучачу і Бучацького району на сьогоднішній день

Бучач ( Butschatsch, Buczac) – місто в Україні, центр Бучацького району Тернопільської області. Розташоване