Площа території складає 9,98 км2, а населення – 12.5 тисяч чоловік. Густота населення – 1253,610 осіб/кмІ.

Географічні координати: 49°04' пн.ш., 25°24' сх.д.

У жовтні 2002 року рішенням сесії Бучацької міської ради затверджено положення про зміст, опис, і порядок застосування нового герба міста Бучач, автором якого є місцевий житель Ігор Ткачук [6] (див. дод. А).

Бучацький район – адміністративний район у південно-західній частині Тернопільської області (див. дод. А, Адміністративна карта Бучацького району).

Район утворений у 1940 р. Площа 802 кмІ. Населення 65 тис. осіб (на 01.01.2003 р.). У районі м. Бучач, с.м.т. Золотий Потік та 59 сіл. Залізничні станції Бучач, Пишківці. Район лежить у межах Опілля. Поверхня рівнинна, розчленована глибокими долинами річок. Корисні копалини: вапняки (понад 100 родовищ), пісковики, травертин. Найбільші ріки – Дністер, його притоки Бариш і Стрипа. Створено 28 ставків. Переважають чорноземи опідзолені й темно-сірі опідзолені ґрунти. Ліси займають 129,5 тис. га, багато реліктових та рідкісних рослин.

У районі розвинуті харчова промисловість та виробництво будматеріалів. Діють 11 промислових підприємств, найбільші з яких: механічний завод ЗАТ «Астрон», ливарно-механічний «Квант», цукровий, хлібозавод, сироробний та мальтозний заводи, комбінат хлібопродуктів, фабрика «Берізка»; 45 сільськогосподарських підприємств та 74 фермерські господарства (на 01.01.2003). Діють 59 ЗОШ, художня і музична школи, ПТУ, Бучацький агроколедж, Бучацький інститут менеджменту і аудиту, відділення 4-х банків, 53 дитсадки, 2 Будинки школяра, станція юних техніків, 54 бібліотеки, 57 клубних установ. У с. Скоморохи – державна туристична база «Лісова», в Бучачі – стадіон «Колос», на якому виступає однойменний футбольний клуб (має свою спортивну школу).

У районі зареєстровано 106 релігійних громад [44].

РОЗДІЛ III

Загальна характеристика історико-культурних пам’яток

Бучацького району

3.1. Археологічні об’єкти

Археологічні об’єкти в с. Возилів. Поблизу села знайдено бронзові знаряддя праці доби ранньої бронзи (III тис. до н.е.), поселення і могильник на рубежі перших століть н. е. [15]. В 1947 р. на межі Верхнього і Нижнього Возилова був розораний цвинтар. Геологорозвідка встановила його вік – 6 тисяч років. Поховання були обкладені великими камінними плитами. В урочищі «Кирнички» були знайдені знаряддя праці кам’яного віку, на сільських городах (початок вул. Піски, західна сторона, близько від давнього поховання) до цих пір знаходяться знаряддя праці із бронзи (ймовірно – III ст. до н.е.) [6].

Городище в с. Стінка. Стінківське давньоруське городище – залишки старовинного укріпленого поселення на околиці с. Стінка Бучацького району. Археологічна пам’ятка місцевого значення (рішення виконкому Тернопільської обласної ради № 147 від 22.03.1971 р.). Розташоване в урочищі «Городище», на високому мисі, омитому з півночі, заходу та півдня глибоким яром р. Бариш (лівий берег), зі сходу – потічком Жванець (правий берег), що впадає в річку. Трикутна пл. близько 4,5 га.

На поверхні та в розвіданих шурфах зібрано багато уламків кераміки XII-XIII ст., знайдено енколпіоніз давньоруськими написами і фрагмент скляного браслета. Городище обстежене: 1975 р. – експедиція ТОКМ під керівництвом І. Ґерети, 1988 р. – М. Ягодинської [15].

Ранньохристиянські печерні храми біля сіл Стінка і Рукомиш. Печерний ранньохристиянський храм біля с. Стінка – святилище, культова споруда у травертиновій скелі.

Розташований серед грабового лісу в нижній частині крутого лівого схилу р. Дністер на висоті 15-20 м над поверхнею води в річці. Вхід до храму біля підніжжя скелі у невеликому гроті карстового походження: довжина – 3 м, ширина – 2 м, висота – 1 м. У його стелі є отвір шириною близько 1,5 м, через який можна потрапити до штучно утвореного приміщення на 2-у ярусі християнського храму, вирубаного у травертинах. Храм має форму непра-вильної трапеції: довжина найдовшої стінки – 8 м, ширина – 9 м, висота – 4 м. У центрі східної стіни – квадратний вівтар, заглиблений у породу на 3 м зі зображенням посередині солярного знаку у вигляді свастики діаметром 30 см. На північній стінці зображено хрест із розширеними кінцями, на східній – хрест із додатковими елементами у вигляді косих ліній вгорі та внизу, на південній – стилізоване зображення звіра у стрибку довжиною 30 см. На кожній стіні зображено знаки у формі петлі, решітки, прямокутника, латинських і кириличних літер. Біля нижнього грота знайдені фрагменти гончарного посуду з орнаментом у вигляді прямих ліній періоду Київської Русі. Це свідчить, що християнський храм функціонував уже в XII-XIII ст.

Наявність солярних геометричних знаків і докириличних письмен вказує на те, що храм виник, можливо, значно раніше, ще за часів язичництва, тобто до офіційного прийняття християнства на Русі.

Печерний храм в с. Рукомиш – святилище, культова споруда у траве-ртиновій скелі. Розташований на крутому правому березі р. Стрипа. Це зал площею близько 25 м2. На стінах і стелі видно сліди від вирубування каменю. Вхід – висота 1,5 м і ширина до 1 м – з пд. боку. На північ від храму є ряд менших гротів, вирубаних у скелі, які, очевидно, служили келіями для монахів. Неподалік входу залишки стародавнього муру. Біля підніжжя схилу розташована мурована церква св. Онуфрія з 1,5-метровими стінами (збудована близько 250 р. тому на місці однойменного дерев’яного храму). За переказами старожилів, печерні храм і монастир облаштували в XIII ст. 2 монахи Києво-Печерської Лаври, які тут зупинилися, рятуючись від татаро-монголів, коли Батий зруйнував Київ. Згодом їх силоміць переселили у новозбудований монастир Василіян у м. Бучач. Скельний