Стоянка в с. Миколаївка та могильник у с. Жнибороди. Поблизу села Миколаївка виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, культури кулястих амфор і давньоруської культури.

Поблизу села Жнибороди виявлено археологічні пам’ятки культур Ноа та давньоруської (IX-XIII ст..) [6].

3.2. Пам’ятники та пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями; життям та творчістю діячів історії та культури

Золота липа. При дорозі на Південному масиві м. Бучача, росте 400-річна липа з меморіальною таблицею і написом: «400-річна Золота липа, під якою у 1672 р. був підписаний Бучацький мир з Туреччиною».

Бучацький мирний договір укладений між Річчю Посполитою і Османською імперією 18(28) жовтня 1672 р. в місті Бучачі. Договір підвів підсумок польсько-турецькій війні 1672-1676 рр. в ході якої козацьке військо Петра Дорошенка воювало проти поляків у союзі з турками.

Війна розпочалась навесні 1672 р. Завдавши ряд поразок польським військам під командуванням коронного гетьмана Яна Собеського влітку 1672 р., турецько-українська армія на чолі з султаном Мехмедом IV і гетьманом Петром Дорошенком здобула фортецю Кам’янець-Подільський і розпочала наступ на Галичину. На початку вересня почалася облога Львова турецько-українськими військами. За цих умов польський уряд був змушений укласти Бучацький мирний договір.

За умовами договору: Подільське воєводство відходило до Туреччини, визнавалася влада Петра Дорошенка на Брацлавщині і Південній Київщині. З цих земель виводилися всі польські залоги. Польща зобов’язувалася сплатити Туреччині контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тисяч злотих данини.

У квітні 1673 р. польський сейм відмовився затвердити Бучацький мирний договір, і польсько-турецька війна тривала до укладення Журавне-нського договору 1676 р [37].

Будинок Агнона. Єврейський письменник Шмуель Йосеф Чачкес, відомий під літера-турним псевдо «Агнон» – єдиний нобелівський лауреат-літератор, що походить з України. Народився 17 липня (за іншими даними – 7 серпня) 1888 р. у Бучачі і проживав тут до вісімнадцяти років. Тодішній Бучач був начебто глибокою галіційською провінцією імперії Габсбургів. Але завдяки Агнонові світ пізнав його як «місто купців та мудреців» [21].

В місті зберігся будинок в якому він проживав і в 2008 році з нагоди 120-ої річниці від дня народження Йосефа Агнона відбулося відкриття меморіальної дошки та барельєфу письменника.

3.3. Пам’ятники оборонного будівництва та палацово-паркові ансамблі

Руїни замку, м. Бучач. Фортеця місту була життєво необхідна: місто лежало на Волоському шляху, яким татари гнали українських бранців в ясир. Цим шляхом ішли на Річ Посполиту турецькі війська, ним же користувався в походах Богдан Хмельницький. Тому ще літописні господарі міста, литовські магнати Бучацькі, попіклувались про міські фортифікації.

Коли з’явились перші дерев’яно-земляні укріплення достеменно невідомо. Деякі польські історики датують північну частину замку останньою чвертю XIV століття. До XIV та XV відносять знайдені археологами готичні деталі порталу – можливо церковного. Все інше – стіни товщиною в три з половиною метри, рештки башт, руїни ренесансного палацу – вже XVI століття (дод. Б). Якраз в той період замок не одноразово руйнувався та відбудовувався [22].

Замок має овальну форму, висунений трикутним язиком у тому напрямі, звідки загрожувала найбільша небезпека нападу – до відкритого поля (див. дод. Б, план замку). Така форма фортифікації давала змогу доброї оборони, вона роздвоювала сили ворога і дозволяла обстрілювати на відкритому місці. Потужні мури з ХVІ ст. із своїми обходами на два поверхи і складні форми бійниць роблять чимале враження і сьогодні, коли замок у руїнах [26]. Збудований замок із світлого та темно-червоного піщаника на вапняній заправі, про секрети міцності якої ходять легенди [22].

У плані фортеця утворює викривлений овал з трьома вежами – північною, південно-східною і західною, що не збереглася. Південний бік найуразливіший через підвищений рельєф, тому мури мають тут товщину 3,5 метра. Поряд із вежею зі східного боку були житлові приміщення і в’їзна брама. Вони мали вихід у підземелля.

У південно-східній вежі міститься замкова церковця. Поряд з церквою знаходилися житлові приміщення і в’їзна брама, до якої можна було добратись лише по збудованій доріжці та відкидному містку, перекинутому через рів. Замковий двоповерховий палац очевидно, був споруджений у ренесансному стилі – мав арочні алеї обабіч зовнішнього фасаду. З житлових приміщень башт був вхід у підземелля. Замок був забезпечений водою, що важливо при облогах – про це свідчить глибокий колодязь в центрі (зараз його засипано) [46].

Згідно з легендами, підземелля старого замку тягнуться на велику глибину, але унікальності їм надає передусім можливість потрапити всередину: один із входів розташований біля круглої башти фортеці. Влізши у невеликий отвір у стіні, можна пройти пивницями метрів із 10 – 15. Далі льохи засипані землею, що, одначе, зберігає їх від подальшого руйнування. Плани цих ходів наразі невідомі.

Підземелля замку можуть бути дуже цікавими, адже історія їх розпочалася, можливо, понад 600 років тому. Князі Бучацькі зводили фортецю на місці давніх, вперше згаданих у 1379 р. укріплень. Водночас власники були досить багатими, займали посади старост і воєвод, деякий час володіли найпівденнішими окраїнами Великого князівства Литовського з жвавими портами і замками Каравул, Чорний город і Качибеїв. Бучацькі, а потім і Потоцькі,