Події, які пов’язані з замком і його героїчними захисниками, мали вплив на долю всього українського і також польського народів. Замок в 1648, 1655, 1666 рр. був обложений спочатку козацькими, а потім російськими військами [15].

У вересні 1648 р. Бучацький замок здобуло козацьке військо. Сильних пошкоджень зазнав замок від турецьких завойовників у 1672 і 1675 рр.; у 1676 р. його було зруйновано. Через вісім років – у 1684 р. – польський магнат I. Потоцький відбудував замок, спорудив при ньому ренесансний палац із ажурною арочною галереєю та фонтаном (не збереглися).

Польська шляхта, яка терпіла поразку у визвольній війні, що її вів волелюбний український народ, посилювала економічне і політичне гноблення населення. Скориставшись з цього, а також використавши незгоди між польським королем, Михайлом Вишневецьким та чигиринським гетьманом Петром Дорошенком, Туреччина кинула свої війська на Правобережну Україну. У 1672 р. турки розбили польські війська і захопили Хотин та Кам’янець-Подільський. В жовтні військо на чолі з турецьким султаном Магометом IV підійшло до Бучача [16].

Спаливши і зруйнувавши місто, турки почали штурм замку. Його обороною керувала дружина брацлавського воєводи Яна Потоцького – Тереза. Хоч турки і розбили польське військо, але замком їм не вдалося оволодіти [44].

Існує легенда, що яничари самі зняли облогу, дізнавшись, що замком керує жінка [17].

Свідком сивої давнини і історичної події 18 жовтня 1672 p. є 400-річна Золота липа, що росте в Бучачі на Південному масиві. Саме тут, під її ошатною кроною, був підписаний Бучацький мир між Польщею та Туреччиною, за яким південна частина Правобережної України відійшла до Туреччини, поділивши місто навпіл. Кордон встановлювався по річці Стрипі. Ще й досі в Бучачі збереглися камені, які розділяли турецькі володіння від польських [12].

1672 р. турецький султан Магомет IV, зайнявши місто, пробував здобути й замок. Та це йому не вдалося. Лише у 1675 р. фортецю зруйнувала турецько-татарська армія під командуванням Ібрагіма Шайтан Паші. У середині XVIII століття Микола Потоцький побудував собі новий палац, і старовинний замок був залишений. У 1675 р. турки вчинили новий напад на місто, оскільки договір 1672 р. не був ратифікований польським сеймом. Зруйнувавши вщент місто, замок так і не захопили. Лиш у 1676 р. їх загони на чолі яких стояв Ібрагім Шайтан, знову оточили замок. На цей раз оборонці не витримали удару, і турки оволоділи фортецею і майже вщент зруйнували її.

Польський історик наводив цікаву легенду з цього приводу. Він пише, що фортецю здобуто завдяки зраді якоїсь жінки, яка вказала таємний перехід і, що до цього часу в день Воскресіння вона з’являється в фортечній брамі і голосно заводить.

В 1683 р. після розгрому турецького війська під Віднем, яке йому нанесли об’єднані сили польських і австрійських військ, Андрій Потоцький зібравши в місті Станіславі 200-тисячну армію, при підтримці населення Поділля розгромив турецьку армію і Бучач знову потрапив під владу Польщі [15].

У середині ХVІІІ ст. Микола Потоцький побудував собі новий замок, а старий було залишено. Однак ще кілька десятиріч він служив для різних практичних потреб. На початку ХІХ ст., а потім після другої світової війни замкові мури розбирались на будівельний матеріал і цим його привели до майже непоправної руїни.

Ось така велична і водночас захоплююча історія головного бастіону Бучаччини – Бучацького замку. Пощерблені мури замку, що височать над містом майже два століття, чарують своєю неповторністю. Як цілком слушно зазначає О. Лесик, незважаючи на всі пошкодження, замок виглядає цілісною та лаконічною спорудою [25].

Руїни замку, с. Підзамочок. Ще однією фортифікаційною спорудою колишнього Бучацького повіту була Підзамочківська фортеця. Вона розташована на західній стороні плоскогір’я, що стрімко спадає до Стрипи. Складається із замку, бастіонної і равелінної системи, валів, які замикали із сходу оборонний пригородок. Збудував замок, як засвідчує напис над головною в’їзною брамою, Іван Збожний-Бучацький в 1600 році (див. дод. В, залишки герба над брамою). Як свідчить Урбанський, це був Іван Збожний-Бучацький-Творський, гербу «Пилява» [15].

Збудована фортеця в період, коли розвиток вогнепальної зброї і прицільний вогонь артилерії змінили методи ведення війни. У першій половині ХV ст. в Італії з’явилась бастіонна система, яка незабаром набула поширення по всій Європі. Взірцем нових віянь у будівництві фортифікаційних споруд є Підзамочківські укріплення. Відносно невисокі мури (4-6 метрів), замкові стіни товщиною більше метра утворюють в плані розлогий чотирикутник (90х80 метрів), що звужується до півдня (див. дод. В, план замку). Тут же із південної сторони маємо в’їзду браму, що склепінням пронизує основу чотирикутної вежі. Праворуч – східна стіна з суцільним рядом бійниць на висоті 3 метри для вогнепальної зброї різного калібру. Відповідний висотний рівень для обслуговування оборонцями бійниць забезпечував насип землі з кам’яною долівкою. В одному і в другому кінці розміщені бастіони (укріплення у вигляді виступу фортечного муру).

На бастіонах переважно розташовували артилерію, яка мала широкі можливості для ведення вогню: прямого, перехресного, флангового (вздовж стіни). Таким чином захист був забезпечений добре. Ліворуч від брами-західний мур мав меншу кількість бійниць, на рогах замість бастіонів були споруджені сторожові п’ятикутні вежі. Про те це не означає, що на сході замок був для ворога доступнішим. Тут, перед стіною, на відстані декількох десятків метрів розгорнулася равелінна система (допоміжні фортифікаційні споруди