Північний мур глухий, без бійниць і все ж захищатись з цього боку можна з наріжних бастіонів, така безпечність могла бути виправдана лише при наявності глибокого рову, заповненого водою. В лівому куті знаходились двоповерхові житлові приміщення, на це вказують руїни з виразним плануванням кімнат, добре збережені штукатурка, віконні карнизи тощо.

Над замковими воротами оригінальна гербова композиція вирішена засобами барельєфної мозаїки. Тут і грізні леви обабіч символічного щита з геральдичними знаками, і маленькі середньовічні лицарі, що тримають згорток з грецько-латинським написом. Поряд з брамою знаходиться низка підвальних приміщень, які використовували під склади, або ж були місцем для ув’язнення.

Історія не зберегла нам жодних відомостей про роль, яку довелось відіграти підзамочківським укріпленням в обороні нашого краю від ворога. Можна припустити, що будучи розташованими під Бучачем, вони до кінця ХVІІІ ст. ділили з ним однакову долю. На початку ХІХ ст. замок було покинуто [26].

Руїни замку, с. Золотий Потік. Система оборони Бучаччини на початку ХVІІ ст. збагатилася новозбудованим замком у містечку Золотий Потік (до 1570 р. Загай-поле). На той час його міщани вже отримали право на самоврядування, могли займатись ремеслами і торгівлею. Тут пролягав один з торгових шляхів з Галичини і Волині на Молдавію і Покуття [15].

Збудований замок був Стефаном Потоцьким, воєводою Брацлавським (близько 1568 – 1631 рр.) на початку XVII ст. Цей магнат також заснував і саме місто (за твердженням польських істориків) навколо замку і зробив його головною садибою роду Потоцьких, де й жив частенько з своєю дружиною Марією Могилянкою. Сам замок звів Потоцький не зі своєї волі, а за наказом польського короля Сігізмунда ІІІ, який надав містечку у 1601 р. магдебурзьке право [17].

Розташований замок у південній частині поселення на невисокому горбі в долині річечки Татарки. Збудований він з місцевого червоного піщаника, творить у плані регулярну споруду: чималий, обнесений мурами квадрат з чотирма наріжними шестигранними двоярусними баштами (див. дод. Г, план замку). Вцілілі з них лише три, і то із значними змінами. В оточуючих стінах висота близько п’яти і товщина до двох метрів, а також у баштах є прямокутні бійниці з лукоподібними перекриттями для гарматної і ручної вогнепальної зброї.

У центрі північно-східного фасаду замку розміщена в’їзна башта, квадратна у плані та триярусна (див. дод. Г, в’їзна башта). Перший ярус має проїзд із півциркульним склепінням, два інші, очевидно, служили житловими приміщеннями для війська та обслуги. Над в’їзною брамою помітні сліди текстової таблиці, вище наличники вікон оздоблені різьбленням на камені.

Зовні замок був оточений глибоким ровом, валом та експорпом з південно-західного боку. Рови були колись заповнені водою. На подвір’ї замку при північно-західній стіні, був збудований одноповерховий палац з просторими кімнатами (див. дод. Г, руїни замкового палацу). У ньому вздовж замкової стіни йшов коридор, який ще використовувався для ведення оборони. До коридору до подвір’я приникала низка житлових приміщень. Посередині подвір’я колись була криниця, але засипана у другій половині ХІХ ст. внаслідок спорудження спортивного майданчика [26].

Золотопотіцький замок не відзначався особливою оборонною міцністю, а тому не раз ставав легкою здобиччю татар і турків.

Здобувало його і козацьке військо. Він часто горів і знову відбудовувався і майже в цілості зустрів початок ХІХ ст. про те в минулому столітті замки вже не відігравали оборонної ролі, а їх непривітні помешкання поступались в зручності новобудовам. З середини ХІХ ст. у замку розмістився суд і в’язниця, податкові управа і помешкання для урядників. У тому ж часі башти замку перебудовують під стайні і хліви для коней та худоби [15].

Згодом у замку Фернизова відкриває ресторан, а при ньому невелику бібліотеку і кімнату для гри в більярд, шахи, карти та ін. Тут любила збиратися інтелігенція містечка у довгі зимові вечори. Влітку на подвір’ї на спортивному майданчику грали в городки, теніс, волейбол.

У 1920-х роках замкові мури починають розбирати на будівельний матеріал для спорудження парового млина. Так до нашого часу Золотопотіцький замок перетворився на справжню руїну. Однак, він є пам’яткою, що належить до найяскравішого періоду оборонної архітектури Поділля, він є зразком регулярної забудови з невеликим приміщенням садибного типу [26].

Руїни замку і палац, с. Язловець. У часи постійних татарських набігів, коли виникла необхідність посилити оборону краю, були збудовані на найважливіших шляхах кам’яні укріплення. Так у кінці ХІV ст. в урочищі Язловці неподалік старих оборонних засад споруджено замок. Відтоді одна з гілок родини Бучацьких стала постійно проживати у Язловецькому замку [37].

Замок розташований на вузькому хребті плоскогір’я, що з трьох сторін оточене річечкою Вільховець. Первісно у плані він мав дещо витягнутий п’ятикутник з одною чотиригранною вежею у західному заломі стін (див. дод. Д, замальовка початкового вигляду фортеці), поряд з вежею, праворуч у найкоротшій стіні розміщувалися ворота на висоті другого ярусу. Дістатися до них можна було по похилій доріжці та відкидному містку. При північній стіні був зведений будинок у готичному стилі. Стіни його підсилювали міцні контрфорси, поміж яких виднілись прорізи вікон.

У першій половині ХV ст. Замок розбудовують у східному напрямі [30]. Нове п’ятикутне подвір’я, аналогічно як і старе, обнесене високою стіною до двох метрів заввишки із стрільницями для вогнепальної зброї. Зі східного, також гостроконечного боку, неначе для рівноваги спорудили чотирикутну вежу. На місці рову що оточував