Якщо композиційна схема церкви св. Покрови зовні нагадує подільські дерев’яні церкви, поєднані з пізно-бароковими елементами (декорування фасаду «дзеркалами-іконами», різьбленими каменями вазами), то інтер’єр вирішений під впливом католицьких костелів. У церкві на стінах не було й звичного для православних храмів багатого і урочистого іконостасу, його замінювала невисока (близько 170 см) перегородка з ажурно різьбленими царськими брамами. Через це є три вівтарі – головний і два докові – зведені у вигляді пишно декорованих тріумфальних арок. Головний вівтар присвячений Богородиці. На ньому вміщені дві змінні ікони – «Покрова» і «Богородиця», та чотири різьблені з дерева статуї святих. Архітектурну основу вівтаря складають 8 ікон і 4 пілони. Увінчує вівтар складна композиція «Сяйво». Її центр це кругле вікно з вітражною вставкою у вигляді рівноконечного хреста. Вітраж безперечно, створює чудовий світловий ефект, символізуючи собою розквітлий хрест і сонце, а навколо розсипаються гострі пучки проміння, розкидані купчасті хмари, та понад два десятки ангелів навколо витанцьовують в небесах. Композиція динамічна й захоплююча, перевершує подібну в костьолі своєю виразністю [26].

У лівому вівтарі вміщена ікона «Вознесіння Богородиці», а в правому «Миколай». На бокових вівтарях було по дві різьблені статуї. Одна з них прикрашена оригінальним символічним барельєфом, що зображає отару беззахисних овець, до яких підкрадаються голодні вовки. Ідея твору, очевидно, лежить у паралельному твердженні: люди також беззахисні без свого «пастиря».

Справжніми шедеврами українського мистецтва ХІІІ ст. є низка барельєфів, виконаних невідомим майстром для солеї (підвищення, перестіл для ікон) церкви «Благовіщеня», «Відсічення голови Іоанна предтечі», «Ангел хоронитель» та «Миколай». Архішедевром є храмова ікона «Покрова», вкрита коштовною шатою. Вона свідчить не про майстерне малярство, а й досконалу техніку карбування у листовому сріблі.

В церкві є портрет відомого магната «старости Коньовського» Миколи Потоцького [15].

Церква Св. Миколи. Особливу увагу серед культових споруд міста Бучача привертає Миколаївська церква, збудована в 1610 р. понад потоком, що бурхливо мчав вузьким кам’янистим річищем, утворюючи кілька водоспадів; сьогодні збереглося тільки русло цього потічка. Її засновниками вважаються, і не безпідставно, подружжя Степан та Марія Потоцькі, про що засвідчує над дверима церкви їх шлюбний герб (Потоцькі – Могилів). Церква святого Миколая була першим кам’яним храмом у місті. В тодішніх актах її з великою пошаною іменують «міською» [26].

Це невеликих розмірів, ошатна тринефна споруда з добре гармонізованими формами, що конструктивно поєднували культово-оборонні функції.

Церковне подвір’я обнесене камінною стіною, служило першим кільцем оборони. При побудові цього муру в 1880 р. загинуло 18 чоловік [36], бо будували його над потоком, який проходив уздовж муру. Над ним колись піднімався міст, що сполучав церкву з Підгаєцькою вулицею. Цей міст було знищено в 1829 р. під час страхітливої зливи [15].

Між вхідною брамою і церковними дверима розміщується так звана паперть. Ймовірно, колись ця прибудова була на стовпах, служила місцем для моління віруючих, які були найбільшими грішниками. Далі, минаючи великі вхідні двері, йде перша частина церкви – притвор (присінок) – прямокутне у плані приміщення теж для грішників, яким не можна було входити в храм. Над притвором у минулому знаходилася оборонна башта, тепер гвинтові сходи ведуть на гору. Основне приміщення храму примітне урочистим розкриттям внутрішнього простору, таємничістю конхових заломів обабіч пишно декорованого іконостасу.

Вівтар – східна, найважливіша для богослужіння частина церкви – має форму дещо видовженого прямокутника.

Основним духовно-естетичним центром кожної церкви є іконостас. Він розвинувся з низької передвівтарної «огорожі», до якої входили найголовніші ікони. До нас дійшов іконостас, створений у середині ХVІІІ ст. за сприяння Миколи Потоцького.

Він має оригінальну конструкцію – динамічно заповнює прямокутний з півкруглим завершенням простір вівтаря чотирма чинами ікон: намісний, Ісусний або апостольський (відсутній з 1980 р.). Всі вони мають чітко визначений поділ на великі і малі. Найважливіші намісні ікони, які розміщені на простінках між царськими і диявольськими воротами: «Ісус Христос», «Богородиця», «Миколай» та інші.

Всі вони виконані погрудно з неухильним дотриманням іконографічних взірців на золотому тлі, помережаному гравірованими візерунками. Центром композиції іконостасу виступають церковні ворота, які складаються з двох половин. На кожній ажурно різьблені разом з виноградною лозою три медальйони, що містять мініатюрні зображення євангелістів і сцену «Благовіщеня». Над воротами образ «Тайна вечеря» до якого похилими фризами йдуть 12 свят – від «Благовіщеня» до «Успіня». Однак ці ікони такі маленькі, що навіть на близькій відстані важко визначити певний сюжет. Третій чин – шість великих ікон з парними зображеннями апостолів і в центрі головна ікона «Моління». Завершується вся композиція символічним «сяйвом», Живопис іконостасу яскраво декоративний, із зіставленням сильних барв. Виділяється образ святого «Миколая» своїм народним типажем.

До найбільших скарбів церкви святого Миколая слід віднести ікону «Богородиця», що на східній стіні вівтаря. Її привезла до Бучача Марія Могилянка і до середини ХІІІ ст. вона знаходилася в замковій церкві [26].

Василіанський монастир. На початку ХІІІ ст. на західному схилі гори Федір стояла дерев’яна церква св. Хреста. Степан Потоцький випросив у львівського архієпископа Івана Скарбека дозвіл використовувати її як монастирський храм [36]. Сюди були запрошені з Литви отці Василіани (1712 р.) для закладення богословської школи. Такий навчальний заклад був вкрай необхідний, бо