З лікувальною метою використовуються різні види грязей. За умовами утворення розрізняють мулові сульфідні, сапропелі, торф’яні та сопкові грязі.

Мулова сульфідна грязь – маса чорного кольору з запахом сірководню, що утворюється у морях та численних озерах на осілих породах при активній участі мікроорганізмів. Утворення грязі – складний процес взаємодії води, розчинених у ній солей, ґрунту, бактерій з продуктами розпаду тваринних організмів та рослин, що живуть у воді. До складу грязьової маси входять іони натрію, хлору, кальцію, сірки, заліза, йоду.

У процесі утворення грязі беруть участь специфічні бактерії – грязеутворювачі, що виділяють сірководень. Вступаючи у сполуку з солями заліза, сірководень утворює сірчисте залізо, яке перетворюється у колоїдне сірчисте залізо. Наявність сірчистого заліза переважно зумовлює чорний колір та пластичність мулової маси. На повітрі сірчисте залізо окислюється і утворює окис заліза і вільну сірку. Від цього і залежить перехід чорного забарвлення грязі в сіре [21, c. 96].

Мулова сульфідна грязь має фізичні властивості, які дають можливість застосовувати її з лікувальною метою. Найважливішою особливістю цієї грязі є здатність довгий час зберігати тепло. Мулова сульфідна грязь відзначається великою тепло утримуючою здатністю і поганою теплопровідністю. Сірководень, вуглекислота, іони, кислоти, які виділяються з грязі, не тільки контактують зі шкірою, а й проникають у неї через потові залози. Висока в’язкість і пластичність забезпечують щільне прилягання грязі до тіла [24, c. 204].

Мулові сульфідні грязі поділяють на материкові, озерно-джерельні, приморські та морські.

Материкові мулові сульфідні грязі – це відкладення, що сформувалися на дні солоних континентальних озер. Їх грязьовий розчин може становити від 25 до 85 % обсягу грязьової маси. Мулові грязі містять у своїй структурі значну кількість великих кристалів солі, гіпсу, різних механічних домішок і меншу частину основних лікувальних елементів грязі: колоїдних частинок і водно-мінерального розчину. Переважне утримання двох останніх структурних елементів у грязі мулу має велике значення в їх оптимальному лікувальному впливі на організм людини.

Озерно-джерельні сульфідні грязі – це мулові відкладення відкритих водойм, що живляться підземними водами мінерального складу. Озерно-джерельні лікувальні грязі залежать не стільки від кліматичних факторів, скільки від складу і мінералізації мінеральних вод, що надходять у водойму.

Приморські сульфідні грязі є соляними відкладами, що сформувалися на дні приморських водойм. За фізико-хімічними властивостями ці грязі мало відрізняються від інших сульфідних грязей. Їх різновиди залежать від наближення до моря, коли вони стають схожі за складом до морських або озерно-джерельних лікувальних грязей.

Морські грязі – це відклади на дні морських і океанічних заток, у бухтах та ізольованих прибережних ділянках, захищених від інтенсивних хвиль і течій води. Морські сульфідні грязі мають сіре і темно-сіре забарвлення у зв’язку з незначним вмістом сульфідів. Вони мають вищу біологічну активність в порівнянні з іншими полоїдами, завдяки наявності в них сірководню, який, з’єднуючись із залізом, утворює сульфід заліза – один з найбільш активних компонентів [30, c. 22].

Сапропелі – це відклади мулів, переважно органічних, в прісноводних водоймищах, що утворюються у результаті розкладу флори і фауни водоймищ під впливом мікробіологічної діяльності. Вони складаються з органічних і мінеральних речовин, характеризуються нейтральною реакцією середовища (pH 7), низькою мінералізацією розчину (до 1 г/дм3), високою масовою часткою вологи (до 97 %), гамою кольорів від коричневого до чорного. За вмістом золи розрізняють низькозольні сапропелі (органічних речовин більше 50 %) і високозольні (органічних речовин від 10 % до 50 %). За видовим складом органічних залишків і характеру мінеральних речовин низькозольні сапропелі підрозділяються на водоростеві і зоогенні, гумусові і торфовані. Високозольні сапропелі діляться на вапняні і глинисті [11, c. 144].

Лікувальна дія сапропелів визначається в більшій мірі характером органічних речовин, причому такі речовини, як гумінові, мають різний елементарний склад у залежності від типу грязі (карбонатний сапропель).

Гумінові кислоти, компоненти бітумів надають бактерицидну дію на умовно-патогенну мікрофлору. У комплексі з мікробами-антагоністами (пліснявими грибами роду Penicillium, бактеріями роду Bacillus та Pseudomonas) вони обумовлюють антимікробний потенціал маломінералізованих пелоїдів. Сапропелі надають бактерицидний ефект щодо бактерій групи кишкової палички, золотистого та білого стафілокока.

Лікувальна цінність сапропелевих грязей пов’язана з високою вологоутримуючою здатністю (до 85–97 %), тонким механічним складом, низькою мінералізацією [30, c. 26].

В Україні сапропелі зустрічаються у лісовій географічній зоні, але не вивчені з метою використання у лікарській практиці. В даний час в Західному регіоні України вивчено ряд сапропелевих родовищ. Проте далеко не всі полоїди мають бальнеологічну цінність, тому проблема застосування в санаторно-курортній практиці якісних, високоефективних цілющих природних пелоїдів є актуальною [34].

Торф’яні грязі представляють собою болотні відкладення. Завдяки життєдіяльності мікроорганізмів відбувається розкладання рослинних залишків. Надмірне зволоження прісною або мінеральною водою і ускладнення доступу кисню до торфоутворення – обов’язкова умова формування цього типу грязей. Торф’яні грязі називають також органічними, оскільки вміст органічних речовин у перерахунку на суху речовину складає 50–99 %. В результаті біохімічних процесів органічні речовини розпадаються з утворенням летючих жирних кислот і вуглеводів. Торфові грязі найбільш багаті гуміновими речовинами, які володіють високою біологічною активністю. Гумінові кислоти містять до 20 % амінокислот та до 27 % вуглеводів, які утворюються при окисленні цих кислот. Значну частину гумінових кислот складають фенольні гідроксиди, що визначають їх біохімічну стійкість. Ці якості стимулюють ферментативну активність, процеси регенерації та мають протизапальну дію [30, c.