Трускавець – затишна й екологічно чиста зона. Мінеральні води з 14 джерел: «Нафтуся», «Юзя», «Марія», «Софія», «Броніслава» тощо, поклади «гірського воску» – (Бориславське родовище знаходиться на відділі 4 від курорту); до конкурентів солі належить трускавецька сіль «Барбара», яку добувають з високомінералізованої рапи.

Перша письмова згадка про Трускавець датована р. Датою офіційного заснування бальнеологічного курорту вважається  р., коли тут було споруджено приміщення для перших 8 ванн. Хоча лікувальні властивості трускавецьких вод були відомі давно, вперше їх описав королівський лікар В. Очко в р. , автор підручника «Гісторія натуральна», який було видано р., вказав, що в Трускавці, як і в інших селах добували , а воду, яка її супроводжує, селяни пили для лікування багатьох хворіб. Перші ж серйозні роботи провели тут німецькі вчені Н. Фіхтель та Б. Хаке. С. Сташіц у невеличкій роботі, яка вийшла друком у р., писав, що крім солі тут добувають і , з якої шляхом перегонки отримують гас, який використовується для освітлення вулиць[25, c. 8].

Хімічний аналіз мінеральної води «Нафтуся» вперше провів львівський вчений, аптекар і хімік в р. Цей знаменитий вчений більш відомий завдяки винаходу . В той же час зростає значення Трускавця в . В р. тут побудовано приміщення для інгаляцій системи Вашмута. І цим Трускавець одразу піднявся на рівень таких оздоровниць європейського значення як та . В цей же час тут будуються готелі, вілли, пансіонати.

З початку XX ст. розростається інфраструктура, будується нова водолікарня, прокладається об’їзна дорога. р. Трускавець переходить до рук спілки. Новий господар одразу починає яскраву європеїзацію курорту. Найперше він електрифікує Трускавець. За допомогою електричної енергії освітлювалися не тільки курортні приміщення і приватні вілли, але також вулиці та територія парку. Ще р. було побудовано залізницю з невеличкою станцією, а вже р. споруджується новий вокзал. Трускавець був безпосередньо пов’язаний залізничним сполученням як зі , так і з , , , , , [35].

У р. за великі успіхи в розвитку курорту – його лікувальної бази, – Трускавець було нагороджено Великою золотою медаллю. А темпи змін були направду вражаючими. Тут було облаштоване купальне озеро, побудовані , спортивні майданчики. Береги озера були всипані золотистим морським піском. А про розвиток курорту свідчать цифри. Якщо у р. тут було 6080 відпочиваючих, то вже р. кількість гостей різко зросла — до 12633 осіб. У р. курорт відвідало 14659 чоловік, а сезон р. позначився просто немислимою до того часу цифрою у 17 тис. осіб.

Сьогодні 19 санаторіїв і 20 пансіонатів можуть одночасно оздоровлювати до 15 тис. осіб. Фахівці стверджують, що ці курорти розраховані на 340 тисяч осіб щорічно. Для прикладу: в – рр. у цьому курортному містечку відпочивало понад 400 тис. осіб. Нині ж ця цифра зменшилася до 165–180 тис. [25, c. 10].

Основними факторами лікування в Трускавці є мінеральні води, мінеральні ванни та озокерит. Лікування на курорті призначають хворим з захворюваннями шлункового тракту, печінки та жовчних шляхів, захворюваннями нирок.

У Трускавці озокерит для лікування використовують на повну потужність, бо переконалися на практиці, що це лікування більш ефективне, простіше і вигідніше, ніж грязелікування. Тому в місті-курорті були побудовані великі озокеритолікувальні заклади, де лікування озокеритом стало одним з розповсюджених методів неапаратної фізіотерапії. Півстолітнє успішне застосування озокериту, особливо в умовах курортів, свідчить про його конкурентноздатність серед інших природних теплоносіїв. На практиці використовують препарати на основі озокериту та інших нафтопродуктів (парафіну, вазеліну) – озокерафін, озокералін, озопарафін, серветка озокерафінова, медичний озокерит. Було зауважено, що терапевтична дія «Нафтусі» значно підсилюється навіть при одноразовому застосуванні аплікацій з озокериту. Таким чином, комплекс цінних біологічних та фізико-хімічних властивостей озокериту робить його незамінним і тому попит на нього постійно зростає [7, c. 23].

В озокеритному відділі курорту Трускавець існують наступні процедури: озокеритні аплікації; озокеритні тампони; озокеритні грілки; озокеритні серветки; озокеритолікування пародонтозу.

Для застосування озокериту в лікувальних цілях його необхідно нагріти до потрібної температури. Озокерит нагрівається На звичайній водяній бані. З метою стерилізації озокерит нагрівають до 100° протягом 20–30 хв. При повторному використанні його стерилізують зазначеним способом і додають 25 % озокериту, який ще не був у вжитку.

Для приготування озокеритових аплікацій береться марля або інша тканина, яка складається в шість-вісім шарів і зшивається у вигляді прокладки. Прокладка опускається в посудину і просочується розплавленим озокеритом, а потім віджимається. Прокладання необхідно ретельно віджати, щоб зовсім усунути рідкий озокерит, що стікають каплі якого можуть викликати опік на шкірі. Потім прокладку кладуть на клейонку, для охолодження до потрібної температури. Температура визначається хімічним термометром у різних ділянках прокладки.

Озокеритова аплікація складається звичайно з двох багато шарових марлевих прокладок, розташовуваних одна над іншою, вощеного паперу або клейонки і ватянки. Температура першої прокладки, що примикає до шкірних покривів, повинна бути не вище 45–50°, друга прокладка повинна мати більш високу температуру. Залежно від показань температуру другої прокладки поступово збільшують від 60 до 70°, але не вище 80° [25, c. 36].

При кюветно-аплікаційному методі розплавлений озокерит наливається в металеві кювети відповідних розмірів з бортиком на 4–5 см, попередньо вистелені клейонкою, що виступає по краях на 5 см. Розміри кювет для стегна, гомілки і хребта 50x30 см, для попереку і живота –