На відміну від звичайних озокеритових аплікацій, кюветно-озокеритні аплікації не дають можливості застосовувати озокерит високої температури. Таким чином, в тих випадках, коли потрібно застосувати більш інтенсивне теплолікування, переважають озокеритові компреси.

Перед накладенням озокериту шкірні покриви відповідних ділянок слід ретельно обсушити щоб уникнути опіку. В більшості випадків лікування озокеритом проводиться при лежачому положенні хворого. Виключення допускається при озокеритотерапії окремих ділянок верхніх кінцівок, наприклад: плеча, ліктьового суглоба.

Озокеритову аплікацію кладуть, зазвичай, на 40–60 хв. Після зняття озокериту подальшого обмивання, на відміну від грязелікування, не потрібно; частки озокериту, прилиплі до шкіри, легко видаляють.

Процедури відпускаються щодня або через день. Після кожної процедури потрібно обов’язковий відпочинок протягом 30–40 хв. Загальний курс лікування становить у середньому 15–20 процедур.

Також на курорті використовують озокеритові салфетки (тканина просочена озокерит). Перед накладенням серветка прогрівається до 36–37°, накладається на хворе місце, зверху накладається електрогрілка (12-вольтна) таким чином, щоб забезпечувати нормальне прилягання серветки до шкіри хворого.

Процедура триває 30–60 хв. При прийомі процедури спати не можна, щоб не викликати перегріву [31, c. 46].

У 1992 р. одна тонна озокериту оцінювалась у п’ятдесят разів дорожче, ніж тонна нафти. Сьогодні, у ХХІ ст., земний віск залишається досить дорогим продуктом. Здійснюється подальше комплексне вивчення озокериту у медицині і техніці на користь людству.

Містечко Моршин, що затишно розташувалося в долині ріки Бережниця – курорт України. Воно оточене лісами, тут завжди тихо та спокійно. Чисте повітря сприяє відпочинку. Населення міста – близько 6000 мешканців. Перша письмова згадка про Моршин датована р. в судовому записі, де згадується, що село Моршин належить шляхтичу Юрію Нагваздану та входить до складу Польського королівства. На той час це було невеличке село, котре налічувало 12 дворів.

З давніх часів селяни в Моршині використовували джерела ропи для виварювання солі. Пізніше за цей промисел вирішили взятися тодішні власники Моршина – Бранецькі, котрі добились від королівської канцелярії дозволу на відкриття соляних шахт. Було викопано п’ять шахтних колодязів для видобутку ропи, з якої шляхом виварювання отримували сіль. Однак промисел не оправдав себе – моршинська сіль була гіркою та непридатною для вживання.

У р., з прокладкою через Моршин залізниці Стрий – Станиславів життя міста значно пожвавилось. Тодішній господар – купець Б. Штіллер (за походженням поляк) привертав увагу людей до живописної місцевості, з якою тепер було добре сполучення. В газетах за р. можна знайти повідомлення про те, що в Моршині відкрито кліматичний курорт для хворих туберкульозом легенів [16, c. 5].

Запрошені Б. Штіллером лікарі В. Пясецький та С. Дзіковський розпочали організацію в Моршині клімато- і водолікування на кшталт західних курортів, котрі були на той час досить поширені. В травні р. С. Дзіковський доповідає про можливість організації курорту в Моршині на засіданні «бальнеологічної комісії» в Кракові. Лікар Лютостанський, котрий провів інспекцію Моршина, розповідає про наявність на курорті приміщення на 12 ванн, трьох житлових приміщень для приїжджих, дерев’яного водопроводу. Також він звертає увагу на три джерела з гірко-соленою водою. 1878 р. став роком першого офіційного лікувального сезону з відкриттям «Закладу для лікування грудних захворювань». З того часу мінеральні води джерел Моршина стають предметом вивчення. Перший хімічний аналіз ропи опубліковано проф. Львівського університету В. Радзишевським 1881 р.

р. очищено та впорядковано два шахтні колодязі, котрі названо іменами власника курорту Б. Штіллера та його дружини – джерела «Боніфацій» та «Магдалена» (нині джерела № та № ). Крім того іменем дочки Людмили Штіллер назвав джерело № з прісною водою, а іменем сина Адама – шахтний колодязь № з нульовим дебітом. Того ж року виявлено ще одне джерело, котре дає ультрапрісну воду – джерело Матері Божої, або джерело № . Одночасно в околицях Моршина знайдена торф’яна грязь – («боровина»).

Курортний сезон 1880 р. відкрився з новою назвою — «Лікування мінеральними водами та грязями». Воду мінеральних джерел починають застосовувати для ванн, а торф’яну грязь – для грязьових ванн та аплікацій. Моршин став бальнеогрязьовим курортом.

В – рр. зроблені перші спроби внутрішнього вживання вод джерела «Боніфацій», які, очевидно, виявились успішними, тому що з р. ця вода продається в пляшках [35].

Моршин став відомим, про нього знали не тільки в , а й за її межами. В рекламних проспектах, що виходили перед , Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Про лікувальні властивості моршинської ропи в ті роки писали багато дослідників, прирівнюючи її з водами відомих тоді німецьких, угорських та чеських курортів. Моршинська ропа експортувалася в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни.

В -х рр. на курорті були збудовані водолікарня, грязелікарня, інгаляторій та бювет мінеральних вод – «грибок», котрий став символом міста. р. за проектом інж. Никодимовича Товариством галицьких лікарів почалось будівництво «Курортного дому» – нині санаторій «Мармуровий палац».

З приходом радянської влади приватні пансіонати були об’єднані в санаторії, котрих на початок 1950-х рр. У р. почала функціонувати моршинська курортна поліклініка. р. курорт був переданий в управління профспілкам. У – рр. на курорті було збудовано їдальню на 800 місць, відділення зв’язку, кінотеатр та Будинок культури. Побудовано сучасний