За вмістом органічних речовин пелоїди поділяються на органічні (торфи і сапропелі), де органічних речовин більше 10 % від сухої речовини, і мінеральні (намулові сульфідні і сопкові грязі), де цих речовин менше 10 %. За зольністю розділяють тільки органічні грязі. Торфи ділять на низько-(менше 5 %), середньо- (5–20 %) і високозольні (20–50 %). Крім того, виділяють торфові ґрунти або ґрунтові торфи (із зольністю 50–90 %). Сапропелі також поділяються на низько- (<30 %), середньо- (30–60 %) і високозольні (60–90 %).

За вмістом водорозчинних солей лікувальні грязі поділяють на прісноводні (мінералізація грязьового розчину до 1 г/л), низько- (1–15 г/л), середньо- (15–35 г/л), високомінералізовані (35–150 г/л), насичені солями (150–300 г/л) і перенасичені солями (>300 г/л). За вмістом сульфідів пелоїди поділяються на безсульфідні (сума сульфідів FeS менша 0,01 % від природної грязі), слабо- (0,01–0,15%), середньо- (0,015–0,5 %) і сильносульфідні (>0,5 %).

За реакцією середовища виділяють на ультракислі (рН<2,5), кислі (рН 2,5–5), слабокислі (рН 5–7), слаболужні (рН 7–9), лужні (рН>9). За компонентним складом золи розрізняють вапняковисті (СаСО3>30 %), залізисті (Fe203+FeO>2 %) і глинисті (SiO2>50 %) пелоїди.

Органічні грязі поділяють за біологічним складом нерозкладених органічних залишків. Так, сапропелі можуть бути водоростеві, зоогенні і торф’янисті (в тому числі і гумусові), торфи низькозольні – верхові і перехідні лісового, трясовинного, лісо-трясовинного складу, торфи середньозольні і високозольні – всі низинні (вільховий, березовий, тростиновий, осиковий і т.д.) [28, c. 172].

Місцем утворення лікувальних грязей є різноманітні водойми (моря, затоки озера), болота, а також ділянки земної кори, в яких у наслідок тектонічних процесів виникли зони виносу на поверхню подрібнених глинистих порід, підземних вод і газів.

Структуру лікувальних грязей визначають: кристалічний скелет(остов), колоїдний комплекс(грязьовий колоїд), грязьовий розчин і леткий колоїд. Остов і грязьовий колоїд становлять тверду фазу грязі, а грязьовий розчин – рідку.

Кристалічний скелет складається з кремнієвих, карбонатних, кальцієвих, магнієвих, фосфатних солей, грубих органічних решток, а також із глиняних і піщаних часток, діаметр яких менше 0,001 мм [20, c. 37]. Чим більша кількість цих часток, тим краща якісь самої грязі. Більш крупні кристалічні частки, навпаки, погіршують її лікувальні властивості. Якщо в грязі більше 50% скелета складають частки діаметром більше 0,01 мм, то такі грязі відносяться до грязей грубого остову, та якщо частки мають діаметр менше 0,01 мм – то такі полоїди характеризуються тонким остовом. В тих випадках, коли в кристалічному скелеті наявні частки, діаметр яких перевищує 0,25 мм, грязь вважається засміченою. Грязь з показниками засміченості більше 3 % є низької якості і не має бальнеологічної цінності. З кристалічним скелетом пов’язано ряд важливих лікувальних властивостей пелоїдів: їх в’язкість, пластичність, вологість та волого місткість, а також теплові якості і адсорбційні можливості [3, c. 6].

Колоїдний комплекс становлять глинисті (силікатні) частинки, діаметр яких менше 0,001 мм, органічні рештки (переважно вуглеводи і азотовмісні сполуки), неорганічні залізо- і алюмосилікатні сполуки. Наявність в лікувальної грязі великої кількості колоїдів має суттєве значення у формуванні її пластичності, тобто здатності зберегти ту форму, яку їй надають, накладаючи на тіло хворого, колоїди грязі зберігають її лікувальні властивості.

Грязьовий розчин складається з води, мінеральних речовин (солей), які розчинені в ній, органічних речовин і газів. Вміст солей у грязьовому розчині змінюється досить широко – від 0,1 г/дм3 (в торфах і сапропелях) до 200 г/дм3 і більше (в сульфідних мулових грязях). Склад мінеральних речовин може бути найрізноманітніший і залежить від складу вод, які вкривають поклади грязей або живлять їх. В межах одного і того ж родовища мінералізація грязьового розчину може коливатися в широких межах і на різних ділянках як за площею, так і за глибиною. Це пов’язане з відповідними змінами мінералізації води, яка вкриває грязьові поклади, або з особливостями водно-сольового режиму води і гідрометеорологічних умов. В грязьовому розчині солі містяться в основному дисоційованій формі, тобто у вигляді аніонів і катіонів, в зв’язку з чим мінеральний склад розчину характеризується окремо присутніми аніонами і катіонами. Крім того, грязьовий розчин містить у собі різні мікроелементи: мідь, марганець, барій, титан, стронцій. Їх склад і концентрація залежить від вод які живлять грязьові поклади, і екотоксикологічних умов території.

У грязьових колоїдах та розчині містяться різні мікроорганізми, які виробляють різноманітні речовини, у тому числі антибіотичні та гормоноподібні сполуки. Леткий комплекс складається з газів (СО2, CH4, N2), ефірів, аміачних і ароматичних сполук [20, c. 38].

1.2. Фізико-хімічні властивості озокериту

Озокерит – це гірська порода органічного походження, яка являє собою комплексну сполуку вуглеводів, асфальтенів і смол. Після очищення він нагадує бджолиний віск, тому його часто називають гірський віск, або мінеральний віск.

Перша згадка про озокерит відноситься до глибокої давнини і пов’язана з іменем О. Македонського. Під час походу до Індії він зі своїм військом проходив через сучасну Ферганську долину. У районі гір Ферганського Кара-Тау його воїни знайшли шматки озокериту, який виходив на поверхню. Після огляду і випробування матеріал був застосований як мастило для бойових колісниць.

Озокерит на родовищах сучасної Фергани (Шор-Су) добували китайці, для виготовлення свічок і з лікувальними цілями. Відомо також, що видобуток озокериту вівся і в період Кокандського ханства (XVIII ст.) [29, c. 8]. Перші відомості в літературі про речовину, близькому за своїми якостями до озокериту, відзначає Георгі в 1772 р. Він вказує,