Дані, одержані під час вивчення якісного складу мік-роелементів у рідкій фазі торфових грязей, показують, що за хімічним складом вони приблизно ідентичні, а що до кількості досить різні. У рідкій фазі торфових грязей Немирова і Любіня Великого спостерігається підвищений вміст алюмінію (12,5–23,5 мг/л), заліза (3,5–8,1 мг/л) і кремнистих сполук (33–93 мг/л). У рід-ин фазі торфової грязі курорту Любінь Великий виявле-но значну кількість марганцю (12,32 мг/л).

Торфові розчини грязей курортів Немирова і Любіня Великого, у яких міститься ряд біологічно активних речовин і мікроелементів, являють собою певний інтерес для лікувальної прак-тики, а також для можливого приготування на їх основі біологічно активних препаратів.

Торфові грязі курортів Прикарпаття дають добрий те-рапевтичний ефект при лікуванні хвороб системи кровообігу, нервової системи, кістково-м’язової системи і сполучної тканин [4, c. 25].

Велике родовище озокериту розташоване в межах міста Львівської області. Одне з найбільших у світі за запасами високоякісного озокериту. Розробляється з р. У 1865 р. в районі Борислава було вже 2700 неглибоких шахт (колодязів), а 1874 р. (період найбільшого розквіту озокеритової промисловості) кількість діючих шахт становила 4000; видобуток озокериту досяг 19650 т. Пізніше, в зв’язку з вичерпанням доступної для кустарної розробки руди загальний видобуток озокериту різко скоротився. 1890 р. видобуто 6170 т, 1900 р. – 1727 т, 1917 р. – 328 т і 1936 р. – 344 т. У радянські часи видобуток озокериту зріс і становив 800–1000 т на рік [1, c. 39].

Озокерит утворився в основному з суміші твердих вуглеводнів (церезинів) з невеликою домішкою нафтових масел і смол, що випали з материнського розчину нафти внаслідок зниження температури та втрати розчиненого в ній газу під час підіймання нафти по тріщинах та паристих породах до земної поверхні. В Бориславському родовищі поклади озокериту приурочені до фронтальної частини лежачої та насунутої на північний схід Бориславської складки, в геологічній будові якої беруть участь крейдові, палеогенові та неогенові породи. Поклади озокериту являють собою сітку жил,, що взаємно перетинаються. В глинистих сланцях міоцену міститься головна поздовжня жила, яка має північно-західне простягання та північно-східне падіння. Середня потужність її близько 3 м. Цю жилу перетинає серія розгалужених поперечних жил північно-західного падіння. Крім вказаних, виділяються ще так звані плазові жили, що є скупченнями озокериту на поверхнях нашарування породи. Жильне тіло представляє собою скупчення воскоподібного або мазеподібного озокериту із вдавленими в нього шматочками порід. Другий тип руди, так званий леп, має вигляд дуже подрібненої глинистої породи, просоченої озокеритом. Порожнини в породі часто містять рідку нафту, воду разом з газом, що виділяється. Це дуже ускладнює проведення підземних розробок. З глибиною якість озокериту знижується. Особливістю родовища є інтенсивна подрібненість порід, що зумовлює сильний боковий тиск у підземних виробітках і вимагає застосування міцного кріплення. Видобуту руду піднімають, на поверхню, де шляхом виварювання озокерит відділяють від мінеральної породи. Одержаний озокерит-сирець очищають і переробляють далі на спеціальному заводі [17, c. 154].

На Гуцульщині є два досить значні озокеритові родовища: Дзвиняцьке і Старунське. Це скупчення жильного та дрібновкрапленого озокериту в порах і тріщинах піщано-глинистих порід, що тектонічно контактують з нафтогазоносними відкладами сусідніх нафтових родовищ. Потужність жил озокериту жовтого та коричневого кольору досягала 1 м. Озокерит досить високоякісний, що визначається його високою температурою плавлення, яка становить близько 70°С. Екстрагований з породи озокерит має дещо нижчу якість [28, c. 199].

1.4. Вплив лікувальних грязей і озокериту на організм людини

Медицині вже багато відомо про походження, склад, властивості і механізм дії грязелікування. Експериментальними та клінічними дослідженнями була доведена ефективність лікування полоїдами хворих з різноманітними захворюваннями запального, дистрофічного і судинного характеру, зокрема з ураженнями периферійної нервової системи, , хребта, суглобів, з наслідками травм та операцій, хворобами органів травлення. Встановлено, що застосування лікарських грязей чинить за допомогою комплексу своїх теплових, хімічних та фізичних властивостей суттєвий вплив на різноманітні функції організму: кровообіг, дихання, обмін речовин тощо [23, c. 385].

Тепловий вплив лікувальних грязей визначається їх теплоємністю, теплопровідністю і здатністю втримувати тепло. Найбільша теплоємність у торфів та сапропелів. Теплопровідність грязі залежить від її складу, найбільше вона виражена у сульфідних мулових грязей. З врахуванням фізико-хімічних властивостей грязей встановлено максимальні температури нагріву пелоїдів при лікуванні: для сульфідних мулових – 44°С, для сапропелевих – 46°С, для торфових – 48°С. Під впливом тепла, на місці де прикладають грязь, розширюються судини, прискорюється кровообіг та обмін речовин.

Хімічний фактор лікувальних грязей, пов’язаний з вмістом у них органічних і неорганічних сполук, мікроелементів, газів та інших речовин викликає подразнення рецепторів шкіри. Деякі компоненти, проникають через шкіру і можуть впливати на функціонування різних органів і систем.

Механічний фактор є важливим при грязьових ваннах або аплікаціях. При цьому грязьова маса впливає на рецептори кровоносних судин шкіри і слизових оболонок та органів черевної порожнини [6, c. 216].

В основі дії пелоїдів лежать специфічні адаптивні реакції, які характеризуються неоднаковими зрушеннями в активності гуморально-регульованих систем, а також змінами співвідношень біологічно активних речовин. Цілюща дія лікувальних грязей пояснюється, зокрема, хімічним фактором, тобто дією колоїдних частинок та іонів різних неорганічних і органічних речовин, які в них містяться. При проведенні лікувальної процедури ці компоненти проникають з товщі грязьових аплікацій до поверхні тіла хворого, при цьому впливаючи на всі фізіологічні системи – від