Аналіз напрямів та можливостей використання території для розробки екскурсій різного виду, а також дослідження існуючих перспектив і проблем екскурсійної діяльності на Прикарпатті та можливих шляхів їх вирішення здіснено на основі опрацювання матеріалів 8-ї Всеукраїнської наукової конференції “Історичне краєзнавство і культура” [67];[73], Стратегії розвитку та маркетингу туризму Івано-Франківської області до 2015 року [64] та досліджень окремих науковців – Т. Маланюка [49], І. Пелипейка [54].

Опрацьовані науково-літературні джерела дозволили широко розглянути проблематику дослідження та розкрити тему наукової роботи.

1.2 Історичні аспекти розвитку екскурсійної справи на території Прикарпаття У ХІХ – ХХ століттях

Екскурсійна справа на Прикарпатті як важлива частина просвітницької діяльності серед населення має майже двохсотлітню історію свого розвитку та ознаменувалась акцентом на пріоритетність розвитку народознавчого і краєзнавчого аспекту.

Важливим в контексті дослідження є визначення поняття “краєзнавство” як багатогранної діяльності і вагомого чинника виховання особистості через поглиблення ознайомлення з природою, господарською діяльністю, історичним минулим рідного краю, його культурно-освітніми традиціями, що на цій основі сприяє національному освідомленню людини [26,с.158 ].

Історичні особливості зумовили те, що в Україні чинилися перешкоди розвиткові краєзнавчих та народознавчих досліджень. Проте етнокультурні дослідження регіонів та історичне краєзнавство як наука і діяльність через пізнання рідного краю відіграють значну роль у вихованні патріотизму, збереженні історико-культурних цінностей [9,с.168].

Порівнюючи перебіг подій в радянській Україні та на Прикарпатті слід відмітити, що краєзнавчі процеси у Західній Україні мали дещо інший перебіг, що пояснюється перебуванням території під владою різних держав.

Розвиток історико-краєзнавчих досліджень на Прикарпатті у XIX ст. відбувався у складних національно-політичних та соціально-економічних умовах Австрійської монархії. В цей час ціла плеяда культурно-освітніх діячів досліджувала Прикарпаття.

Особливо заслуговує на увагу краєзнавча діяльність “Руської трійці” – Я. Головацького, І. Вагилевича і М. Шашкевича, які фактично започаткували у 1-й пол. XIX ст. народознавчу думку в Галичині. Коло їх інтересів об’єднувало краєзнавство, лінгвістику, етнографію, фольклористику та археографію. Вони досліджували історію опришківського руху, історію виникнення давніх міст Прикарпаття, організовували численні мандрівки.

За даними краєзнавця Б. Гавриліва нині відомі імена 33-х представників світської та духовної інтелігенції, які у XIX – поч. XX ст. зробили вагомий внесок у вивчення Прикарпатського краю, зокрема у розвиток етнографічних, історико-археологічних досліджень, організацію виставок і музеїв. Це Д. Зубрицький, А. Петрушевич, І. Шараневич, Ю. Целе-вич, М. Бачинський, І. Вагилевич та інші [12,с.8-9].

Під впливом революційних подій XIX століття народознавчі процеси в середовищі українського населення Галичини проходили у руслі національно-культурного відродження. Значного поширення набули мандрівки і подорожі, здійснювані переважно активною молоддю, яка відчувала потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Активно залучаються до вивчення вітчизни визначні українці – І. Нечуй-Левицький, О. Патрицький, І. Франко, Гаврилів Б.

Початок XX ст. на Західній Україні проходив у складних умовах антиукраїнської політики окупаційного режиму Польщі, Чехословаччини і Румунії. Тут процеси зародження організаційних засад у розвитку екскурсійного руху були ініціативою передової громадськості, тоді як УРСР все більше підпорядковувалась адміністративно-командній системі. Організацією екскурсійних мандрівок у цей час активно почали займатися культурно-дозвільні та національно-просвітянські товариства, серед них – ту-ристично-краєзнавчі товариства “Плай” і “Чорногора”, дитячо-юнацька органі-зація “Пласт”. Для любителів мандрівок почали виходити статті, нариси, монографії з туристсько-краєзнавчої роботи [68,с.195].

Розвиток екскурсійної справи на деякий час загальмували події Першої та Другої світової війни. Проте починаючи з 50-х рр. екскурсійний рух пожвавлюється, розширюється тематика екскурсій, але після входу західноукраїнських земель до СРСР вони мають спрямування на комуністичне ви-ховання молоді, посилюється ідеологічний тиск. Іноземний туризм аж до 70-х рр. розглядають як “політичну роботу, непримиренну бо-ротьбу з ідеологічним ворогом” [4,с.61-62].

У 70-80-х рр. в екскурсійних бюро розроблялись екскурсії, спрямовані на атеїстичне виховання населення. Проте у цей час також спо-стерігається активна робота з розробки методичних прийомів ведення екскур-сії, підготовки екскурсійних кадрів і гідів-перекладачів та проведення різних видів екскурсій – в основному виробничих та серед учнівської і студентської молоді.

90-ті роки стали перехідним періодом. Після утворення незалежної України екскурсійна справа була дезорганізована. Біль-шість екскурсійних організацій стали переорієнтовувати свою діяльність, економічно-вигідною стала організація масових форм екскурсійного обслуговування.

Разом з тим сучасний етап ознаменувався розширенням матеріально-технічної бази туризму, здійсненням заходів з підготовки та перекваліфікації кадрів туристично-екскурсійної галузі. Значного поштовху активізації туристично-екскурсійної діяльності надав Закон України “Про туризм”, виданий у 1995 р. зі змінами і доповненнями від 2003 р.

Статистика свідчить про зростання кількості екскурсійних організацій, за-проваджуються нові інформаційні технології, розширюється тематика та гео-графічні межі екскурсій, вони стають неодмінною частиною освітнього процесу в навчальних закладах, історики та краєзнавці висвітлюють “білі плями” в історії та культурі Прикарпаття.

Помітних результатів у опрацюванні деяких проблем краєзнавства на Прикарпатті досягнуто вченими за останні роки, коли в історичній науці відкрились можливості доступу до матеріалів, заборонених раніше архівних та бібліотечних фондів. Ці обставини сприяли активізації наукової діяльності багатьох дослідників, серед яких виділяється ціла плеяда вчених Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника та зокрема Інституту туризму і менеджменту: П. Арсенич, В. Бурдуланюк, В. Великочий, Б. Гаврилів, В. Грабовецький, В. Клапчук, М. Соя та інші. Особливої уваги заслуговує наукова робота дослідників Прикарпаття В. Полєка, М. Паньківа, М. Фіголя, В. Качкана, М. Кугутяка.

В розвиток краєзнавчих досліджень значним є внесок Івано-Франківської організації Всеукраїнської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, під егідою якої з 1990 р. проведено декілька науково-теоретичних конференцій, присвячених визначним історикам 2-ї