Але заново був зміцнений і в 1676 р. зумів витримати нищівну облогу турецької армії, оснащеної наймодернішою важкою артилерією. Наприкінці XVIII ст. замок перейшов у державну власність Австрійської імперії і невдовзі був розібраний на будівельне каміння місцевими підприємцями і лихварями.

Після смерті у 1745 р. останнього представника роду Куропатвів замок і навколишні маєтки переходять до Сенявських. А останніми володарями Пнівської твердині були галицькі графи Цетнери. Наприкінці XVIII ст. замок перейшов у державну власність Австрійської імперії і невдовзі був розібраний на будівельне каміння місцевими підприємцями лихварями.

Пнівський замок представляє собою неправильний п'ятикутник з шістьма наріжними оборонними баштами різної конфігурації, кожна з яких має три яруси стрільниць [58а].

До наших днів збереглися атракційні двоярусні стіни товщиною 1,5— 2,0 м. У нижньому ярусі мурів тягнуться округлі бійниці для гармат, уздовж верхнього — стрільниці для ручної вогнепальної зброї. Оборонний рів, через який колись перекидався підвісний міст, нині майже знівельовано. На території замку археологами виявлено численні підвальні приміщення та підземні ходи, нині повністю засипані.

Повна відбудова замку не складає особливих труднощів - реалізація цього проекту перетворитити Пнівський замок на комерційно високоприбутковий об"єкт масової екскурсійно-туристичної уваги рекреантів, які перебувають на відпочинку в Карпатах чи курортах у Трускавці і Моршині.

Підсумовуючи вищесказане, слід зауважити, що більшість замкових ансамблів перебувають у руїнах. Для оцінки пам»яток архітектури з точки зору придатності їх використання під заклади відпочинку й туризму запропоновані якісні критерії (історико-архітектурна цінність замків, особливості містобудівного розташування,характеристика навколишнього ландшафту, технічний стан замкових комплексів, характеристика сучасного використання пам»яток архітектури), а також кількісні критерії (час, який витрачається на відпочинок, вартість реставрації та пристосування пам»яток для сучасних потреб) [ 46а, с. 172].

2.5 Сакральні надбання Івано-Франківської області

Не менш привабливими пам'ятками архітектури є сакральні споруди - церкви, костели, синагоги тощо. Тут важливим показником цінностей виступає не стільки вік пам'яток архітектури, як стильові ознаки, за якими криється вік споруди, навіть мистецька цінність об'єкту. Комплекси культових споруд переважно знаходяться у великих містах.

Початки виникнення українських церков сягають кня-жого часу. Очевидно, при церквах діяли братства, що проводили культурно-просвітницьку роботу серед українського населення. Гуртуючись навколо своїх храмів, українці відстою-вали священні права на свою мову, релігію, побут і куль-турне середовище.

Маючи таку давню історію, яка багата на визначні події, Прикарпаття не може бути бідним на різноманітні культурно-історичні пам’ятки.

Костели, в основному, борочного стилю відзначаються монументальністю і величністю.

Церква Св. Дмитрія УГКЦ – єдина в місті стара дерев’яна церква. На околиці міста, коли Івано-Фра-нківськ ще був Станиславовом, у під-міському селі Пасічній на природному підвищенні була поставлена дерев'яна церква. Збудована вона у 1902 році на місці попередньої (з 1810 р.) під наз-вою Святої Трійці. Церкву в селі Па-січній під цією назвою подають шематизми Станиславівської єпархії до 1902 року включно, також архівний документ-специфікація кінця XVIII ст. та інвен-тар 1839 року. Шематизми Станиславівської єпархії, починаючи з 1903 року і далі подають церкву під назвою Святого Дмитрія і рік побудови 1902-й [55].

Попередня Троїцька, як сказано у згаданих вище документах, була із соснового дерева на кам'яному фундаменті, мала 6 саж-нів довжини і 2 сажні ширини. Коло неї стояла дерев'яна дзвіни-ця.

Церква Святого Дмитрія дерев'яна, п'ятизрубна, одноверха, збудована у традиціях народної архітектури гуцульського типу. Зрубана з соснових плениць (півколод) на дубових підвалинах. Підвалини покладені на мурований з цегли і тинькований фунда-мент. Врубки виконані у простий замок з двостороннім вирізом з лишком. План будівлі має форму дещо вираженого хреста з укороченими боковими раменами.

Будучи оточеною деревами, церква Святого Дмитрія, ніби зе-лений оазис, гармонійно вписується у сучасну міську забудову[40].

Монастир Редемптористів

28 січня 1920 р. Редемптористи відкрили нову станицю у м. Станіславові. Це був другий, після Збоїськ, осередок в Україні. О. Йосиф Схрейверс і о. Миколай Чарнецький приїхали на запрошення єпископа-ординарія Григорія Хомишина. Вони оселилися в семінарії, де єпископ надав їм кілька кімнат і визначив час користування каплицею та їдальнею. Владика Хомишин віддав редемптористам під опіку церкву св. Йосифа в західній частині міста. Праця в парафії не зовсім відповідала духові Чину, оскільки там не було можливості займатися місійною діяльністю; тому редемптористи розпочали старання про побудову власного монастиря [6].

Влітку 1920 р. спільнота переселилася із семінарії до нового дому на вул. Панській, 9. Це був гарний будинок з дев'ятьма кімнатами та невеликим садом. Однак церква, якою опікувалися отці, була досить далеко від монастиря. Тому в 1925 р. куплено новий дім, в центрі міста на вулиці Голуховського, 61, який був сталим помешканням редемптористів аж до початку війни. З часом було заплановано збудувати велику каплицю на 1000 осіб. Завдяки підтримці владики Хомишина проект вдалося реалізувати протягом одного року. 2 серпня 1927 р., на свято св. Альфонса, в присутності великої кількості людей, що зійшлися з цілого міста й околиць, владика Григорій Хомишин посвятив нову каплицю.

Костел Христа-Царя. Розташований у районі з історичною назвою Княгинин – Гірка по вул. Вовчинецька, 92.

За рішенням польського уряду села Княгинин-Село та Княгинин-Колонія були приєднані до міста, в результаті чого був створений так званий Великий Станіславів. На відзначення цієї події рада