У 1868 році велетенська пожежа, що вибухнула у Станіславі, не пощадила і вірменську церкву. Уціліли лише стіни, хоча стеля і не провалилась, однак цінні фрески були сильно пошкоджені, від вогню потріскав внутрішній розпис. Пожежа змінила вигляд церкви, але, зрозуміло, не на краще. Церковні вежі були вкриті звичайними дзвоноподібними щитами, вікна втратили свій потужний вигляд, муровані обрамлення у стилі бароко були знищені, ходи при головній брамі заштукатурили, малу вежу знесли.

Перша світова війна також не пощадила храм: німецька артилерія у 1917 році також пошкодила вежі, фронтальний фасад і стелю. Від 1918 по 1930 роки церкву реставрували, але в наш час вона лише незначною мірою нагадує ту красу, якою відрізнялася до пожежі у 1868 році.

Під час панування комуністичного атеїзму церква була закрита, а від 1970 р. в ній був навіть музей історії, релігії та атеїзму.

З 1990 року належить до Української Автокефальної Православної Церкви [22].

Греко-католицький катедральний собор Святого Воскресіння Христового (Єзуїтський костел). Розміщений по вул. Шептицького, 22. Архітектурною довершеністю постає перед нами у всій своїй монументальній красі храм Воскресіння Христового.

Ченці ордена єзуїтів побудували в Станиславові свій костел, який є витвором айстро-баварської барокової школи і виділяється чіткою композицією основних об’ємів, пропорційністю, строгим орденом і стриманістю пластичної обробки стін, в чому простежуються деякі риси класицизму. Стрункий силует головного фасаду доповнюють шатроподібні завершення двох веж, форми яких запозичені з гуцульської дерев’яної архітектури (архіт. С. Потоцький, Х. Дальке). Художнє оформлення інтер’єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де розміщені фігури ангелів, святих і апостолів.

Будівництво первісного єзуїтського костелу в місті розпочалося в 1720 році, завершилося в 1729 р. – тоді у ньому відбулося перше богослужіння. Технічні помилки при будівництві костелу призвели до того, що з’явились тріщини, які загрожували як самій споруді, так і парафіянам. У зв’язку з цим в лютому 1752 р. костел був розібраний. Причиною незадовільного технічного стану костелу були, як вважають дослідники, його надто неглибокі фундаменти, що не могли витримати аги самої споруди. Отже, костел був розібраний до основи. Нове будівництво було завершене в 1763 році.

Нинішня споруда кафедрального собору має назву церкви Святого Воскресіння, що була головного українською церквою міста Станиславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці сьогоднішньої синагоги.

Храм реставрувався 1835 р., 1885 р. і 1995 р.

В 1849 р. переданий Українській Греко-Католицькій Церкві. В храмі встановлений п’ятиярусний іконостас. Відомі автори іконостасу: Ю. Макаревич, А. монастирський та М. Сосенко.

В теперішньому єзуїтському костелі, у великому вівтарі зберігаються образ св.. Станіслава Костки, що походить власне з давнього костелу, а також два образи на стінах у бічних навах: з одного боку образ св. Ігнатія Лойоли, а з другого – св. Францішка Боргаша [22].

Художній музей (парафіяльний костел та дзвіниця). Костел Пресвятої Діви Марії – зразок барокової культової архітектури з деякими рисами Ренесансу.

У 1703 р. В центрі міста було завершено будівництво родинного парафіяльного костелу Потоцьких із дзвіницею, яке розпочали у 1670 році іноземні інженери-фортифікатори Ф. Корассіні та К. Бене. Будівничі-архітектори бачили довершеність споруди в простоті, скромному оздобленню і доцільності. Ця споруда, як і інші пам’ятки архітектури бароко, належить до типу тринефної базиліки. Підкреслення в споруді головного хрестово-купольного об’єму, пірамідальна композиція силуету, стриманість декору свідчать, що архітектурний задум авторів зумовлений принципами і прийомами, які властиві й українському зодчеству. Центральна флорентійська вежа з фронту прикрашена галереєю, а з півдня розташовані ще дві малі вежі. Всередині костел оздоблений дуже пишно, стіни оббиті яскравим червоним адамашком.

В 1737 р. Юзеф Потоцький значно розширив костел і щедро обнарував його, про що свідчить напис, який зберігся до сьогодні на східній стіні костелу «Y.P.W.K.W.Y.K. 1737», тобто Юзеф Потоцький, воєвода Київський, великий гетьман коронний [6; 36].

Костел має також 11 прекрасних скульптур та визолочені вівтарі, серед яких, крім розкішного великого вівтаря, з лівого та правого боку є дві каплиці. Вони виготовлені із закордонного мармуру, який був привезений з Італії, та містять 4 прекрасні великі колони та мармурові п’єдестали. На одному з цих вівтарів, по правій руці, є мармурова труна, в який лежать мощі св. Вінцента. Цю реліквію привіз Станіслав Потоцький, старший син Андрія Потоцького. На тому ж вівтарі у золотій посудині є також голова цього святого. В день св. Вінцента в цьому костелі відбувається велике храмове свято. Є тут також великий та чудовий орган.

У травні 1980 р. в костелі був відкритий Художній музей, який налічує тепер понад п’ятнадцять тисяч мистецьких творів.

Музей є скарбницею образотворчого та народного мистецтва краю. Його фонд представлено унікальними пам’ятками галицького іконопису й барокової скульптури, творчістю класиків західноукраїнського малярства: Корнила Устиновича, Івана Труша, Ярослава Пстрака, Юліана Данькевича, Олекси Новаківського, Осипа Сорохтея, Олени Кульчицької; роботами українських художників другої половини ХХ століття, а також творами польських, австрійських, німецьких та італійських майстрів XVII-XX століть.

Для огляду виставлена найбагатша сакральна частина музейної збірки: іконопис краю XV-XIX