На початках своєї історії тоді ще дерев'яний замок зазнав двох облог польських королівських військ у ході багаторічної боротьби за галицьку спадщину між королями Польщі та ве-ликими князями Литовсько-Руської держави. У 1367 р. Галич отримав магдебурзьке право і став королівським містом. До розбудови міського замку в цей час (1370-у pp.) активно долу-чився князь Владислав Опольський.

Згодом, лише за період 1590 - 1633 pp. на місто й замок бу-ло здійснено 29 татарських нападів. У 1621 р. татарам вдалося спалити місто й зруйнували замок

У 1627 р. за проектом італійського інженера Ф.Корассіні Галицький замок було відновлено й перебудовано з дерев'яного на кам'яний.

Але вже в 1676 р. татарсько-турецька армада Ібрагім-паші, виступивши з Кам'янця-Подільського, знову сплюндрувала цю твердиню. Та з огляду на його стратегічне значення, замок знову й знову відроджувався з руїн.

У 1796 p., згідно з розпорядженням австрійської влади, за-мок розібрали майже вщент. Відбудова його розпочалася лише у 1990-і pp. Нині зі стін Галицького замку відкривається неза-бутня панорама дністровської долини з неозорими стрічками ланів Опілля та пралісами Підкарпаття.

Після завершення реставраційної відбудови та відтворен-ня інтер'єрів Галицький замок, без перебільшення, стане найвишуканішою пам'яткою середньовічної оборонної архітекту-ри Івано-Франківської області. Тут планується розмістити Музей історії Галича.

Однак його попередника вперше згадують 1114 р. як укріплену цитадель. Археологи вважають, що спочатку це була дерев'яна споруда, яка згодом переросла у міцний замок галицьких князів (ХІІ-ХІУ ст.).

Польський історик Є. Геленіуш у праці "Розмови про Польську Корону" розповідає: "Галич над самим Дністром має замок старовинний, про початки якого не говорять ні хроністи, ні традиції..." - а далі стверджує, що з занепадом столиці, "один тільки замок над Дністром нагадував давнє значення міста..." Про те, хто і коли знищив княжий дерев'яний замок невідомо.

Знаємо тільки, що відбудова замку, як оборонного форпосту Галицького староства, розпочалася у середині XIV ст., після того, як Галичина і Західна Волинь відійшли до Польщі.

Одні і сторичні джерела приписують будівництво дерев'яно-земляного замку Казимирові Великому, інші стверджують, що твердиню спорудив волинський воєвода Любарт у 1350-1352 рр.

У кожному разі відомо, що Галицький замок відбудовували майже ціле сторіччя і з кінця XIV до XV ст. він був одним із найбільших в Галичині.

Тоді його залога налічувала понад тисячу осіб. У замку було кілька десятків малих гармат, чимало вогнепальної зброї.

Галицький замок 1490 р. штурмувала селянська армія під проводом Мухи, у 1620, 1621 рр. його намагалися здобути татари [34].

Під час визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.) твердиню тримала в облозі армія С. Височана, а влітку 1649 р. фортецю здобули війська Б. Хмельницького.

Перебудову замку провів у XVII ст. галицький староста А. Потоцький, який виділив на це 42 тис. злотих.

У Постанові сейму від 1658 року зазначено, що А. Потоцький власним коштом відреставрував його: "від землі спорудив нові мури і обвів їх шанцями і редутами чужоземним способом".

План реконструкції розробив італійський інженер Франсуа Корразіні. Перебудований замок мав трикутну форму, охоплював територію 1,7 га, мав дві тераси, три муровані башти по кутах, дев'ять комор, архів гродських і земських актів, канцелярію, приміщення суду. В замку була каплиця св. Катерини.

Наступного удару зазнав Галицький замок під час турецько-польської війни 1676 р. Війська Ібрагіма Шайтан-Паші взяли твердиню.

Залога, якою керував комендант Лаховський, майже без бою віддала замок, який турки пограбували і висадили у повітря частину оборонних стін та веж.

Згодом замок відбудували, але через розбудову нового міста-фортеці Станіславова галицька твердиня поступово втратила своє оборонне значення і запустіла.

Згідно з розпорядженням губернатора 1767 р. частину вцілілих мурів розібрали, а матеріал використали для будівництва міста біля пристані.

Руїни, що залишилися від давньої фортеці, бовваніли над Галичем аж до кінця XX ст.

Нині Галицький замок охороняє держава. Згідно з Генеральним планом розвитку Національного заповідника "Давній Галич" на 2001-2015 рр. тут ведуть реставраційні роботи.

У проекті реставрації цієї національної пам'ятки передбачено відновити вцілілі мури, південнозахідну вежу та каплицю св. Катерини, відтворити оборонну стіну між вежею і каплицею.

Щоб зрозуміти історичне значення численних оборонних споруд сучасного Галича, району, та його околиць, треба пригадати, що в 12 - 13 ст. Галич був великим містом, і як більшість тогочасних міст, складався з ядра (великого городища в Крилосі) та численних присілків, околиць, приміських замків, садиб та монастирів.

Весь цей комплекс разом звався "Галич", так само як Печерський чи Кирилівський монастирі вважалися "Києвом городом", хоч і віддалені від ядра міста на кілька кілометрів.

Якби старий Галич розрісся на велике місто, він покрив би всі старі присілки; а як цього не сталося, то окремі частини старого міста зараз вважаються окремими населеними пунктами.

Старе городище у Крилосі порівняно добре досліджене (головно зусиллями В.В.Ауліха.

Встановлено, що воно мало три пояси оборони; зовнішній складався з трьох рядів валів та ровів, середній (найкраще збережений) - з двох великих валів та рову між ними (загальний перепад висот становить тут 25 м), внутрішній вал охоплював площадку, що зветься Золотий Тік. В валах помітні прорізи на місці давніх в'їздів.

Характер оборони в'їздів не з'ясовано, лише теоретично можна припускати, що тут були