Укріплення плато доповнювались системою ставків на Мозолевому потоці (допливі Лукви), за допомогою яких створювалась водяна перепона на східному боці міста.

Будівництво укріплень не зідбито в письмових пам'ятках, відносна хронологія споруд також не зовсім з'ясована.

В цілому Галицька фортеця була могутньою твердинею. За спостереженнями І.Крип'якевича, всі спроби взяти Галич збройними засобами були марні, і переходи влади від одного претендента до іншого завжди були пов'язані з укладанням угод з оборонцями міста.

Так було до 1241 р., коли татари Батия здобули місто і зруйнували його. Укріплення його після цього не відбудовувались, увага князя Данила Романовича була спрямована на розбудову Холма та Львова. Можливо, при цьому щось важило й те міркування, що Галич був центром боярської опозиції династичним і державним планам князя, і його послаблення він міг вважати корисним.

Замкові вежі, фортечні мури, кам'яні твердині. Небагато їх, гордих у своїй самотності, залишилось на землі придністровській.

Довго дідо-час розписував старе каміння лише йому відомими знаками. Порозписував, та й стирає сам — то дрібними осінніми дощами, то пекучими сонячними променями, то гострими січневими морозами[7].

Інколи каміння розмовляє з вітром, який, полегшуючи його старечу долю, зализує йому рани, нанесені в лютих і жорстоких січах нападниками, та свіжі, теперішні, людськими руками завдані, що розтягують пощерблені мечами та стрілами кам'яні манускрипти на підмурки огорож та хлівів.

Про замки Городенківщини — твердині, зведені мозолистими руками предків, які були незмінними вартовими цього квітучого придністровського краю з давньою поетичною назвою — Покуття.

За скупими даними, залишеними нам попередніми дослідниками та краєзнавцями, відомо, що замок у Городенці спорудив на початку XVII ст. шляхтич Христофор Стржемеський, коли, тоді ще село, Городенка виконувала функцію ринку і разом з тим мала статус прикордонного поселення.

Замок у Городенці був розміщений у північній частині середмістя на високому правому березі ріки Ямгорів.

З півночі і заходу, а також з північного сходу замок добре захищався обривистими берегами, які спадали до річки. Більш доступним він був з півдня і південного сходу.

Зараз важко судити як виглядав замок, але, швидше всього, він мав форму неправильного трикутника, який замикався на південному сході чотирьох- або п'ятикутною замковою вежею з відповідним конічним дахом.

У північній частині замку, мабуть, знаходився будинок власника, або цілий житловий комплекс, куди входили різні за функціональним значенням будівлі: житло для знаті, трапезні.

В східній частині, напевно, були казарми замкової залоги, кухня, пекарня (саме тут знайдено шматки кераміки, посуду), склади зброї, продовольства, в південно-східній — конюшні та склади фуражу.

Південно-західна частина замку виконувала, на нашу думку, роль суто оборонну, про що свідчать залишки фундаментів двох паралельних стін. Слідів інших можливих будівель тут не виявлено.

Хочу заодно зазначити, що фортифікаційні споруди подібної конфігурації зустрічаються в Підзамочку та Теребовлі.

З історії замку майже нічого не відомо, окрім того, що в середині XVII ст. він був зруйнований і більше не відбудовувався.

Рештки північної частини Городенківського замку ще можна побачити на старих фотографіях кінця XIX — початку XX століття.

В новіші часи на його колишній території знаходились середня школа, побутові приміщення, бібліотека, а тепер тут зводиться православна церква.

Таким чином, від трьохсотлітнього замку, який був свідком становлення міста, окрім мізерних решток та кількох письмових згадок, нічого не залишилося. Невблаганний час та людські руки зробили все, щоб оповити його пітьмою безвісті.

Раковецький замок лежить за 10 км. на захід від Чернелицького на крутій луці каньйону Дністра серед лісових ма-сивів. Архітектурні прийоми, використані при будівництві цієї твердині (аналогічні замковій вежі м.Болеславця (Польща) XIV ст.), дають підставу археологам датувати споруду серед-ньовіччям - XIV - початком XV ст. Вирішальним при виборі території під забудову стало джерело зі смачною водою, яке вирішувало проблему водопостачання твердині (це джерело досі б'є у північній частині замкового двору). У 1660 р. Домінік Войцех Бієневський розбудував це укріплення (звів в'їзду браму, палац, добудував стіни), про що згадано в одному з документів галицького сеймику.

З замкової башти 1658 р. відкривається велична панорама річки, що широкою підковою охоплює село з околицями й майже змикається під замком.

Замок багатокутний у плані розмірами 40x60 м. Ззовні йо-го оточує рів. Збереглися залишки палацу і в'їздної башти з напівкруглими склепіннями брами, фрагмент північної замко-вої стіни завтовшки 1,6-2,1 м. з двома рядами стрільниць (стіни мали 9 м. заввишки, на верхній бойовий ярус вела де-рев'яна галерея) та монументальна шестикутна семиярусна башта висотою 20 м. й глибокі підвали-склади обіч неї.

Наприкінці XVII ст. поряд з Раковецьким замком була пе-реправа через Дністер, у замку постійно зберігалися запаси провіанту й амуніції. Саме тому цей важливий воєнно-стра-тегічний об'єкт ставав місцем військових сутичок й викорис-товувався королем Яном III Собєським як опорна база у війнах з турками в 1685-1691 pp.

Історія Раковецького замку ряхтить батальними подіями. У 1657 р. ще недобудований замок витримав облогу козацьких військ, які йши на відсіч князеві Ракоці. У 1667 р. фортецю бе-зуспішно намагалися здобути татари. Але у 1672 та 1676 pp. турецька армія захоплювала й руйнувала обидві твердині (Ра-ковецьку й Чернелицьку). У XVIII ст. замок втратив своє обо-ронне значення й остаточно занепав (згорів) під час подій Барської конфедерації в 1768 р. А будівельний камінь з фор-теці місцеве населення стало потрохи розбирати для своїх по-треб.

На правому скелястому березі Дністра здіймаються