замку, які надають цій місцевості особливої чарівності, бо подібні вони на орлине гніздо, з якого пантрують спокій людських осель, притулених до поважної ріки, волелюбні птахи.І не дивно, що опис замку, зроблений півтора століття тому, має досить романтичний характер."

Скала, на котрій підносяться його руїни, складається з величезних брил, порослих плющем і мохом. Із розщелини всередині її виривається дзвінке джерело і водопадом стікає до чистих вод гомінливого Дністра [2].

Над замком височіє крута гора, а далі скали, вкриті лісом. В долині видно чудесне село Раковець... Поміж замком і селом є другий, більший водопад, вигляд якого чарує і захоплює погляд".Від пам'ятки до теперішнього часу збереглася башта в східному її куті і залишки стін із західного і північного боків.

Найвичерпніше подає історію замку дослідник старовини О. Чоловський: "...Раковець, село в Городенківському повіті над правим берегом ріки Дністер.

Замок, колись фортеця, в руїнах, рештки яких добре видно, лежить у південній стороні села над скелястим берегом ріки Дністер коло підніжжя гори, яка домінує над ним і цим послаблювала його оборону.

В плані замок являє собою нерегулярний чотирикутник на поверх високий, побудований з ломаного каменю. Зі сходу і півночі оборонні мури уціліли відносно краще від інших; зовнішні і зсередини значно пошкоджені і розібрані.

В середині східної сторони підноситься шестибічна, на чотири поверхи винесена вежа стражнича, яка була впорядкована для стрільби.

В'їзна брама зі слідами розвідного моста. Над брамою знадвору є мармурова таблиця з написом, над нею невелике заглиблення, де, правдоподібно, був герб або ікона.

Мури до двох метрів товщиною. Житлові приміщення примикали до західної, південної і частково до північної стін, в них ззовні, на першому поверсі були вікна.

Зсередини стіни помешкань дуже пошкоджені, тільки два великі комини збереглися в цілості.

В дитинці містилися стайні і природне джерело води, а у північно-західному розі була каплиця, з якої образ Матері Божої переховує місцева церква.

Вхід до обширних пивниць знаходиться обік вежі. Руїни належать до Шмуля (Чмуля) Барана, власника села Раковець.

Замок раковецький був збудований в середині XVII ст. Будову розпочав зразу після козацьких війн Домінік Войцех Бенєвський, підчаший Галицький, який за короткий час довів його до завершення.Підтвердження цього маємо в інструкції Сеймику галицького з дня 21 лютого 1659 року, в якій шляхта домагається від короля відповідного нагородження урядника, "...так як для добра посполитого, як милий громадянам Вітчизни, аж до визволення цієї провінції нашої, замочок від границі в повіті коломийськім у селі Раковець в дібрах досить щуплих, дуже нам від цієї границі і Речі Посполитій потрібний, немалим коштом з власної субстанції своєї відновлено від основи в місці обороннім на скалі, лінією мурів оперезано, всередині тих же мурів, висоту і ширину яких до оборони потрібної вимуровано добрим чином, обладнано гарматами і порохом".

Витримав замок зараз у першій же хвилі своїй облогу, а було це у 1657 р., коли полковник козацький Антон спішив вздовж Дністра Ракочому на допомогу.

У війнах турецьких витримав замок в році 1667 облогу татарську, але в році 1672 після короткої оборони був здобутий турками[14].

Це саме повторилося в році 1676, через що сильно був знищений. Відбудований і надалі відігравав важливу роль у волоських походах Яна Собеського в роках 1685-1691. Через те, що тоді переправлялося військо через Дністер, тут нагромаджено продукти, стягнено галери і матеріал на мости.

Житловим утримувався (замок) в цілості аж до заворушень Барської Конфедерації, в часі яких був спалений і не піднявся більше з руїн. Біля 1840 р. Двермицький, власник Раківця, заклав у руїнах поташарню, але та через кілька років припинила свою діяльність.

Внаслідок розбирання мурів на матеріал для господарських будівель їх місцями значно ушкоджено".

Стіни замку, як свідчить історія, натерпілися немало від чужинницьких навал. Але завжди гордо, інколи підпливаючи кров'ю, боронили вони твердиню, в якій було закладено спокій придністровських берегів.

Бо, хіба дозволили б осквернити цей прекрасний предністровський куточок руками татарського або турецького наїзника чи безпам'ятством прийдешніх поколінь... Проносились буремні завії, а згодом...

Згодом народилась легенда, яка ще півтора століття тому вийшла з-під пера допитливого краєзнавця і лягла на папір, щоб дійти до нас: "...Було це за часів правління короля Яна III. Оточили замок татари і розташувались табором на пануючій над замком горі. Бенєвський вперто боронився з шляхтою і селянами з околиць замку і відбив декілька настирливих татарських штурмів, але врешті-решт, коли почало не вистачати продуктів, дав зрозуміти оточеним, що він охоплений сумнівами в доцільності подальшої оборони і вже хоче здатися на милість татарську.

Та раптом один із захисників, ім'я якого не збереглося, присвятивши себе загальній справі, спустився вночі із стрімкої скали, переплив щасливо на протилежний берег Дністра і, діставшись до Чернелиці, повідомив гарнізон про швидку здачу замку в зв'язку з відсутністю харчів, а також про те, що на п'яних татар можна легко вночі напасти і розбити їх, тим більше, що замок охороняє тільки сторожа, а зі сторони Чортовецької дороги осадники не звикли ставити ніякої охорони [58а].

На другий день, з настанням ночі, військо мовчки переправилось за Дністер і несподівано вдарило на сплячих бусурманів в той момент, коли Бенєвський здійснив вилазку із замку. Цілу ніч йшов жорстокий бій. Ясири, надто впевнені в собі, стали жертвою переможців, а існуючі до цього часу могили поблизу замку переконують у великій поразці татар.

Ось так тоді самопожертва одного врятувала