2. Сучасний стан туристичної галузі в Україні потребує системного підходу в управлінні, всебічного його аналізу та оцінки перспектив розвитку, впровадження нових методів управління, чого неможливо здійснити без постійних надходжень інформації про поточну діяльність об'єктів управління.

3. Стратегічними цілями інвестиційної політики в галузі туризму повинні бути: створення законодавчої бази регіонів в області забезпечення гарантій на іноземні інвестиції в туристичний бізнес; створення сприятливого інвестиційного клімату; розробка нових турів, які повинні ураховувати етнокультурні, геополітичні, екологічні чинники туристичних районів.

4. Вивчення ефективності міжнародного туризму за економічними критеріями являє собою найважливішу задачу його економічного дослідження. Економічна ефективність управління полягає в одержанні економічного ефекту (зростання прибутку, продуктивності праці) на кожну гривню витрат на управління.

ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, на початку XXI ст. туризм за обсягами доходу справедливо посів третє місце серед провідних галузей світової економіки. За результатами 2008 року, туристична галузь утворила 12 % світового внутрішнього продукту і поглинула більше 11 % витрат споживачів.

Здійснивши ґрунтовне, всебічне, докладне дослідження теми магістерської роботи, можна запропонувати наступні висновки і узагальнення:

Важливе значення має вклад туризму в платіжний баланс країни, який виражається у вигляді різниці між витратами іноземних туристів у країні і витратами резидентів цієї ж країни за кордоном.

Туризм по-різному впливає на платіжний баланс кожної країни. Аналіз статистики надходжень і витрат валюти туристами відносний і не дозволяє розглядати це явище у всій його сукупності. У цьому випадку механічне зіставлення даних може привести до несподіваних висновків: країна, що мала позитивне сальдо по туризму, програла в політичному плані, а виграла за рахунок більше швидкого росту продуктивності праці й т.д. Отже, туризм може впливати на платіжний баланс як негативно , так і позитивно.

Позитивний вплив виражається у тому, що валютні надходження від іноземного туризму дозволяють країнам, що приймають закордонних туристів стабілізувати платіжний баланс, створювати резерви іноземної валюти для того, щоб обміняти її на світовому торговельному ринку на інші необхідні товари й послуги.

Негативний вплив полягає у тому, що швидкий розвиток туризму може породжувати додатковий імпорт як для обслуговування туристів так і завдяки збільшенню доходів місцевого населення. Міжнародний туризм може викликати і здороження певних продуктів. Притік іноземної валюти, може призвести до знецінення місцевої грошової одиниці, що в свою чергу, при певних обставинах, може призвести до інфляційних процесів. Наступним можливим негативним ефектом від розвитку туризму є іноземні інвестиції як туристичну галузь так і в інфраструктуру, що її обслуговує. Мається на увазі репатріація прибутку та дивідендів, що неодмінно погіршує платіжний баланс.

Надмірний "перекіс" економіки країни убік туризму не відповідає принципам стійкого туризму, що має на увазі збалансований розвиток всіх галузей, у зв'язку із цим не варто дивуватися, що в схожих ситуаціях отримані прибутки повинні направлятися на розвиток суміжних виробництв (побічно пов'язаних з туризмом), інших сфер, при цьому не забуваючи освітні й інші програми для місцевого населення. Туризм, однак, може зробити й негативний вплив на економіку. Виробництво туристської продукції й послуг вимагає перекидання ресурсів з інших сфер економіки, де потреба в них також висока (наприклад, при переміщенні трудових ресурсів у туристську сферу із сільських місцевостей відбувається скорочення працівників у виробництві сільськогосподарської продукції й створюється наднапруження в міській місцевості через додаткові місця в лікарнях, школах і т.д.).

Аналізуючи країни Європи можна сказати, що для більшості індустріальних країн Європи частка туризму не є вагомою так як об’єми інших галузей набагато перевищують об’єми створеного продукту туристичною галуззю, але з другої сторони для більшості острівних країн частка сягає значного рівня, наприклад Мальта – частка туризму більше 19% ВВП. Щодо країн що розвиваються слід відмітити Хорватію, де частка туризму у ВВП більше 23%. Важливим туризм є і для країн альпійського регіону - Швейцарія, Австрія, де власне туристичне господарство не тільки компенсує витрати громадян на закордонні поїздки, а й дає додаткові можливості на світових торгових та фінансових ринках завдяки надходженням від міжнародного туризму.

Якщо підсумувати проаналізоване то можна сказати, що туризм є рятівною галуззю для економіки Австрії у кризові роки, так як саме у кризи більшою мірою скорочується сальдо торгівельного балансу товарів, а сальдо балансу послуг дозволяє компенсувати його негативне сальдо. У роки економічного зростання позитивне сальдо туризму підсилює позицію Австрії в міжнародній торгівлі даючи додаткові можливості маневру на міжнародних ринках капіталу та скорочення зовнішнього боргу країни. Неоціненна роль туризму і у підсиленні Австрії як платоспроможну і країну.

Німеччина вважається рекордсменом в міжнародному туризмі, іншими словами це найбільш подорожуюча нація світу. Німеччина є також і найбільшим постачальника валюти на міжнародний туристичний ринок. За деякими оцінками видатки жителів Німеччини на міжнародний туризм сягають 5% усього споживання країни.

Історично мешканці Німеччини, живучи в розвинутій країні і маючи достатній дохід дуже інтенсивно подорожували і на відмінну від Австрії де сальдо 2 квартали року негативне, а 2 позитивне – сальдо туристичного рахунку Німеччини, негативне щомісяця за виключенням кільком місяців ще з 1970 року. Але зважаючи, на позитивний торговий баланс та надходжень від власності закордоном, що нівелюють залишки негативного сальдо по рахунку туризм, в кінцевому результаті економіка Німеччини показує позитивні результати на міжнародних ринках. Туризм відіграє стабілізуючу роль для платіжного балансу Німеччини.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що в результаті ринкових реформ у країнах Центрально-східної