Природний та історико-культурний потенціал Горган

3.1. Природні території та об’єкти

Опис більшої кількості природних об’єктів, які викликають неабиякий інтерес у туристів і є найбільш відвідуваними на території Горган, наведено у попередньому розділі. Проте деякі з них потребують більш детального опису. Крім того, наведемо й декілька інших природних об’єктів, які є не менш цікавими в туристично-оглядовому плані.

Чи не найбільш визначним природним об’єктом Горган, та й усієї України, є село Старуня Богородчанського району.

Це невелике прикарпатське селище на початку нашого століття стало раптом відомим палеонтологам усього світу.

У першій половині жовтня 1907 року в озокеритовій шахті, що належала гамбурзькій фірмі Й. Кампе, на глибині 12,5 метра місцеві робітники випадково знайшли гігантську тварину зі шкірою та нутрощами. І спочатку вважали, що це звичайнісінький віл із величезними рогами. А і тому стали розбирати його шкіру для власних потреб. Кілька днів пізніше інженер, що керував роботою, звернув увагу на схожість кісток тварини з кістками мамонта. Про це повідомили Львівський університет, Львівський і Краківський, на той час, політехнічні інститути. Львівський природознавчий музей звернувся до дирекції шахти із проханням придбати викопну тварину. На місце негайно прибула авторитетна комісія науковців, яка встановила, що в бітумі, справді, лежав мамонт. Було вирішено розпочати спеціальні палеонтологічні дослідження, які й привели до відкриття світового значення. 6 листопада 1907 року на глибині 17,6 метра, тобто на 5 метрів нижче від того місця, де був виявлений мамонт, відкопали тіло іншої, дуже великої, але не подібної до першої тварини. Вона добре збереглась. Після старанного вивчення з'ясувалось, що це надзвичайно рідкісний, давно вимерлий представник плейстоценової фауни – волохатий носоріг. Тут же було відкрито рештки гігантського оленя, різних птахів і земноводних. Багатими й цікавими виявились палеоботанічні знахідки.

Влітку 1908 року носорога передали Львівському природознавчому музею для широкого показу населенню; там він зберігається й тепер. Інтерес науковців до старунських знахідок зростав. У кінці 1929 року, з ініціативи Краківської Академії наук, розпочалися нові дослідження.

У місці розкопок, якому ще в 1907 році дано назву "Мамонт", було знайдено другого носорога, який повністю зберігся, та скелет ще одного. Вони стали унікальними, цінними для науки експонатами Краківського природознавчого музею. Очевидно, сіль, озокерит, розчин нафти й безкисневі умови багна сприяли консервації старунських носорогів, мамонта та інших тварин. У радіобіологічній лабораторії Вашінгтона встановлено, що краківський носоріг пролежав в урочищі 23255 ± 775 років. У той час, коли мамонти, волохаті носороги, печерні ведмеді та інші плейстоцен-голоценові тварини блукали по широких просторах Прикарпаття, тут був холодний клімат, який нагадував клімат сучасної бореальної зони Євразії. Про це свідчить характер викопної флори. В околицях Старуні росли карликові берези, верби, мохи та морозостійкі трави, якими й живилися дикі тварини. Цей район Прикарпаття не вкривали вічні сніги і тому він був багатим на звірів. Цілком правдоподібно, що пізньопалеолітична людина в околицях Старуні також полювала па диких тварин, загнала їх у болото й там вони загинули.

На території села існує цікавий об’єкт туристичного та дослідницького значення – єдиний в Україні діючий вулкан. Він з’явився після землетрусу в горах Вранча у румунських Карпатах. Відтоді старунський вулкан і діє, то затихаючи, то активізуючись. Наразі «вулканчик», як говорить про нього академік Олег Адаменко (адже 29 років для вулкана – це зовсім дитинство), заввишки три метри і в рельєфі виглядає пласкою поверхнею — пляма потоків, вік яких важко й уявити, а склад – чи не вся таблиця Мендєлєєва. Загальна кількість мікрократерів на території перевищує 20 штук (в т.ч. 1 справжній – природного походження). Середній діаметр кратера близько 1-го метра. Середня глибина – 1 м.

Старунські землі загалом багаті на природні копалини. Окрім озокериту, мінеральних вод, калійної солі, тут давно видобувають нафту. Ще й зараз на довколишніх гірських схилах розташовані понад два десятки нафтових вишок, навіть нафтові потічки не така вже й рідкість. Горить тут і «дійсно вічний вогонь» – ще з двадцятих років минулого століття. Палає день і ніч на місці старої бурової «Надія», освітлюючи правічні загадкові землі із залишками колишніх видобувалень. Колись у Старуні вирувало життя: здіймалися двоповерхові будівлі, рипіли і двигтіли механізми, витягаючи на поверхню «чорне золото». Тепер тут місцеві мешканці випасають корів.

На цьому старунські дива не закінчуються. На території села знайдено 17 давніх людських поселень VII-V тисячоліть до нашої ери, фрагменти кераміки та кам’яні вироби. На думку вчених, саме наявність сировини для виготовлення знарядь праці, сприятливий клімат, водні ресурси, багата фауна і рослинність привабили давню людину у цю місцевість.

Ще одним важливим об’єктом для огляду є соляна криниця. Глибина її сягає приблизно 20 метрів, а концентрація солі у воді складає 70 відсотків. В такому середовищі ніщо не виживе. Колись сюди за сіллю їздили з усіх довколишніх сіл. Тепер криниця трохи розлилася, її цілком можна перетворити на озеро чи декілька озер і мати під боком соляні лікувальні та оздоровчі озера – не гірші, ніж у Солотвино на Закарпатті. Можливо, з часом так і буде. Бо місця тут тихі і гарні, все у комплексі могло б лікувати не тільки тіло, а й душу, втомлену прогресом та цивілізацією.

Розповідь про село буде неповною, якщо не згадати, що, за