Заслуговують на увагу рекомендації В. Верховинця щодо широкого вико-ристання народних ігор у процесі фізичного виховання школярів. Вони «дають дітям гімнастику, але не таку, яка розладнує їм нерви, а заспокоює, приносить все нові враження й непомітно, без відома дітей, розвиває в них не тільки силу фізичну, але єднає в собі виховання тіла, духу й розуму» [18, С. 16]

Отже, народні ігри та забави є цінним педагогічним засобом. Завдя-ки тому, що в їхньому змісті переплетені «воєдино високохудожні слова народної пісні, примовки, потішки з відповідними театралізо-ваними сюжетами та імітаційними ру-хами...», вони здатні створити від-повідні умови для соціалізації осо-бистості.

П. Терлецький говорив, що розк-ритий за допомогою поетичного сло-ва та імітаційних рухів світ, який «у змісті гри постає в іпостасях звірят, квітів, рослин, явищ природи, ство-рює неповторний художній синтез світовідчувань і світосприймань, де все переплітається, взаємозв'язується, тво-рить чарівний калейдоскоп, в якому діти вчаться пізнавати свій народ і себе серед народу» [20, С.128].

Положення про неабиякі розвивальні можливості народної гри як своєрідної рухово-музичної композиції потверджують результати сучасних психолого-педагогічних досліджень. Зокрема, встановлено позитивний зв'язок між емоційною насиченістю «фону» гри й виконанням фізичних вправ у музично-пісенному супроводі та швидкістю й глибиною формування рухових навичок. В основі цієї особливості лежать нейрофізілогічні механізми образної й моторної пам'яті дитини. Отже, її активізація спромож-на значно інтенсифікувати навчально-виховний процес, забезпечити його належну мотиваційну основу. Між рухом, словом, мімікою, жестом, пантомімікою, тобто системою зовнішньоекспресивних засобів, пізнавальною та емоційно-вольовою сферами особистості, за досліджен-нями А. Запорожця,
Є. Вільчковського, Г. Кислюк, М. Чистякова:, Л. Виготського та ін., існує тісний взаємозв'язок. Його широко використовують у системі психокорекційної роботи з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку (у комплексі психогімнастичних вправ), а також з метою духовного вдосконалення особистості дитини.

Істотним моментом народної гри є також її мовна сторона – словесно-речитативний супровід (примовки, заклички тощо). Слово, на думку вче-них, допомагає дитині краще усвідомити зміст виконуваної діяльності, оточуючого світу й самої себе, воно опосередковує рухові дії, спричинює перехід від «механічного копіювання до наслідування усвідомленого» [20], «відіграє вирішальну роль у формуванні складних рухових навичок» [20, С.128]

З давніх-давен ігри були не лише формою проведення дозвілля та роз-ваг. Вони розглядалися як засіб фор-мування духовних і фізичних якостей, а саме: стриманості, кмітливості, наполегливості, організованості, роз-витку сили, спритності, швидкості, витривалості та гнучкості.

Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, метання чи перенесення предметів тощо.

Вважаємо, що саме в рухливих на-родних іграх приховані великі можли-вості до самопізнання власних фізичних якостей, фізичного самовдосконалення.

У центрі теоретичної й практичної діяльності І. Боберського,
О. Суховерської, В. Верховинця, С. Шацького лежить вивчення проблеми формування індивідуальних здібностей дітей. Вис-тупаючи на III з'їзді працівників дошкільних закладів Полтавщини в 1921р., В. Верховинець говорив: «Гра є найбільша хвилина, котрої потрібно дитині для всебічного виховання її молоденького тіла, розуму та індивідуальних здібностей» [3, С.4]

Тут вона має можливість розвива-ти свою особистість, зберігати інди-відуальність. Створення дитиною ігрової ситуації та участь у ній впли-ває на її розум, спонукає до самовдос-коналення на основі індивідуальних здібностей .

У народній педагогіці з поняттям «гра» поширене й «забава». Тра-диційно воно вживається у двох значеннях: заняття з метою розважитись, повеселитись; гра. Як бачимо, у пер-шому випадку забава – це одна з форм активного відпочинку, другому – засіб фізичного виховання [17, С. 13].

Ми розглядаємо забаву як різновид народної рухливої гри з пісенно-речи-тативним супроводом, що не вимагає великих м’язових зусиль (з елемента-ми імітаційних рухів, загальнорозвивальних вправ, танців тощо), здатної забезпечити активний відпочинок, відновити працездатність школярів у режимі навчального дня.

Вивчення та аналіз наукової істо-рико-етнографічної та психолого-педа-гогічної літератури дозволили сфор-мулювати визначення поняття «народ-на гра».

Народна гра – це освітньо-оздо-ровчий засіб соціалізації особистості, здатний інтенсифікувати навчально-виховний процес, забезпечити моти-ваційну основу для формування в діа-лектичному взаємозв'язку фізич-них, духовних якостей та особистісну самореалізацію.

На основі аналізу історико-педагогічної літератури можна зробити вис-новок про те, що в народних іграх приховані великі потенційні освітні та оздоровчо-виховні можливості.

Отже, вважаємо доцільним ширше використовувати в навчально-виховно-му процесі дошкільнят народних ігор та забав, що є вагомим засобом розвитку духовних і фізичних сил, самопізнання та відпочинку, формування гарту в єдності його фізичної й духовної сторін.

1.2. Психофізіологічна характеристика розвитку дітей старшого дошкільного віку.

Після періоду гармонійного зростання у перші роки дошкільного дитинства старших дошкільників відбуваються якісні зміни у побудові тіла: воно набирає типово «шкільної форми», тобто мова іде про формування у цьому віці первісних форм, характерних для чоловічої і жіночої конституції. Радикальні зміни відбуваються і в центральній нервовій системі. Збільшується маса мозку, який на кінець шостого року досягає 1350 грам, що становить 90 % маси мозку дорослої людини. Розвиваються і його функції [5, С.7; 8, С.14; 23, С.27]. Це проявляється в тому, що значно зростають порівняно з попередніми стадіями розвитку дитини сила і роль гальмівних процесів, зокрема, удосконалюється умовне і диференційоване гальмування. Ускладнюється і сама структура аналітико-синтетичної діяльності. Так, утворення нових нервових зв'язків відбувається за безпосередньою участю другої сигнальної системи, тобто в обох сигнальних системах одночасно. Завдяки цьому розширюється сфера впливу