вдалі засоби, якими досягалися співмірність і гармонія з довкіллям; із втрачених будівель, мабуть, варто відновити важливий елемент історичного середмістя - малу міську церкву св. Трійці, про що мріяло не одне покоління косовців. Далі слід науково обґрунтувати комплекс метод відновлення, які залежно від кожного конкретного випадку будуть різними: реставрація, модернізація пляну зі збереженням фасад, функціональна реґенерація (тобто зміна попередньої функції шляхом пристосування), реконструкція (себто відтворення), нове будівництво зі збереженням історичного й архітектурного кольориту. Однак у більшості випадків, з огляду на недостатність безпосередніх матеріялів про Косів, очевидно найдоцільніше буде застосувати методу реституції, суть якої полягає в гіпотетичному відтворенні будівель на підставі узагальнення аналогів цілого реґіону і створенні за допомогою суб’єктивного фактору завершеного архітектурного образу. Доречно завважити, що за допомогою методи реституції у 1992 р. львівські реставратори виконали шкіц – проєкти на відтворення старих кварталів у Луцькому та Бережанах Рибенчук М. Цит. пр., с. 76..
Проєкт реґенерації повинен узгоджуватися із загальною концепцією розвитку Косова, закладеною в генеральному пляні. Середмістя мусить добре пов’язуватися з іншими частинами міста як просторовою композицією, так і комунікаціями (транспортовими й пішохідними). Рекомендації та напрямні, вироблені проєктом реґенерації, мають бути враховані в усіх пляністично – просторових документах, передусім генеральному пляні та в правилах використання і забудови територій міста (зонінґових правилах), котрі згідно із законодавством повинні виконувати ролю місцевого нормативно правового акта Містобудування. Довідник проектувальника. Під ред. Панченко Т. Київ 2001, с. 41 – 42..
Під час роботи над відновленням середмістя Косова доцільно використати досвід як українських архітекторів, здобутий у проєктуванні віднови Кам’янця – Подільського, Жовкви, Шаргорода і вже згаданих житлових кварталів у Луцькому й Бережанах, так і досвід зарубіжний, надзвичайно багатий та й, до того ж, втілений у життя, - маємо на увазітакі великі міста, як Таллін (Естонія), Вільнюс (Литва), Вроцлав, Познань (Польща), Нансі (Франція), малі міста Замостя, Пачкув, Ланцкорона (Польща), Дьєн (Франція) та інші. Доволі цікаво, що французьке місто Дьєн, яке було зруйноване війною ще в 1694 р., відтворили в наш час протягом 25 років Белоусов В., Бочарова Н., Васильченко В. и др. Реконструкция центров исторических городов. Советско-французское научно-техническое сотрудничество. Москва 1987, с. 111.. Особливо багатий досвід має сусідня Польща, яка зазнала жахливих руйнувань під час Другої світової війни; вже за німецької окупації тут була створена конспіративна група з архітектів і реставраторів, яка випрацьовувала концепцію віднови та реконструкції (відтворення) зруйнованих 1939 р. стародавніх польських міст і містечок Пруцын О., Рымашевский Б., Борусевич В. Архитектурно-историческая среда. Совместное издание СССР – ПНР. Москва 1990, с. 227., а в мирний час польський народ у резуьтаті величезних матеріяльних і трудових затрат повернув до життя історичні частини Варшави, Торуня, Ґданська й інших міст Мюллер-Менкенс Г. Новая жизнь старых зданий. Москва 1981, с. 16.. Корисним може бути найновіший досвід американських архітектів у створенні т. зв. міст із традиційним плянуванням Лора Ван Тайл. Міське планування: майбутнє за традиціями. "Америка" 1994, №446, с. 32 – 35..
Реалізація завдань охорони
Для того, щоб акція охорони та реґенерації містобудівної спадщини дала позитивні результати, як учить чималий іноземний досвід у цій справі, - конечною є широка громадська підтримка Ostrowski W. Op. cit., s. 227 – 229.. Громадськість має доконче усвідомити вартість спадщини, а також ту обставину, що Косів є одним з елементів мережі західньоукраїнських історичних міст і містечок, котрі, своєю чергою, служать важливим компонентом культурного ляндшафту нашого краю, а за висловами закордонних спеціялістів, - важливою складовою частиною реґіональної специфіки Західньої України в загальноукраїнському контексті Бевз М. Проблеми реґенерації.., с. 146 – 147.. Громадськість мусить зрозуміти, що ця культурна спадщина є загрожена і що потрібні великі зусилля, аби поставлену мету охорони та реґенерації здійснити. Насамперед треба, щоб ціла акція мала належну правну підставу, а також була забезпечена безліччю відповідно підготовлених виконавців і необхідними матеріяльними засобами. Далі – турбота про культурну спадщину повинна знайти вираз у всіх заходах, пов’язаних із загосподаренням держави та реґіону, а саме: в акціях, що мають на меті охорону природного середовища, в активізації занепалого міста, в розвитку туризму, поправі умов життя мешканців старих будинків, упорядкуванні комунікацій, піднесенні якости життевого середовища міста й т. п. Хоч інші важливі суспільні потреби теж вимагають вирішення, однак турбота про культурну спадщину є завданням особливо пильним, бо якщо не запевнитися швидкої дійової охорони її, скарби, котрі є овочем зусиль і талантів минулих поколінь, можуть бути безворотно втрачені Ostrowski W. Op. cit., s. 229..
Щоб унаочнити значення, яке в охороні культурного середовища можуть мати громадські організації, варто вказати на приклад Великої Британії. З – поміж різних об’єднань, що займаються охороною культурного середовища, висунувся на чільне місце Національний трест, закладений у 1895 р. групкою осіб, котрі переказали тій організації свої нерухомості під умовою, що будуть утримувані в доброму стані і не будуть продані. З часом маєтки об’єднання так розрослися, що нині воно є одним з найбільших (поряд з Короною та Державними лісами) земельних власників у Великій Британії. Національний трест посідає тепер понад 150 тис. Га землі разом з трьома стами замками, дворами, абатствами, млинами та іншими пам’ятковими об’єктами, а також нараховує півмільйона членів, які поповнюють його каси реґулярними вкладами та дотаціями. В 1957 р. було утворене ще одне об’єднання –