Не зважаючи на те, що підтримка громадськости, як видно зі сказаного, справді відіграє вирішальну ролю, все ж результативна охорона культурної спадщини (особливо в сучасних українських умовах) є неможлива без відповідних настанов і бодай якогось і бодай якогось реального сприяння державних органів. У сусідній з нами колишній Чехословаччині ще 1958 р. була прийнята постанова про пам’ятки культури, яка передбачала охорону не лише окремих будинків, але цілих "міських пам’яткових резерватів", розташованих у понад тисячу містах і містечках. Та постанова дала можливість стримати деґрадацію цінних ансамблів і дозволила провести їх відновлення на основі детальних плянів Ibid., s. 230..

Конкретну, а не декляративну, допомогу держави виразно бачимо також і в адміністративно – фінансовому механізмі створення нових міси у Британії (хоч будівництво нових міст безпосередньо не пов’язується з охороною культурної спадщини, але загалом специфіка обидвох видів діяльности зовсім однорідна, тому аналогія тут цілком підхожа). Механізм досить простий і в той же час ефективний. Міністерство містобудування після консультацій з місцевим муніципалітетом призначає корпорацію з 5 – 9 чоловік (включно з головою), на яку покладається відповідальність за створення нового міста і якій видається позика на 60 років з обмеженими відсотками і виплатою на пільгових умовах; Корпорація призначає генерального директора, який набирає персонал та формує служби містобудування й архітектури, громадських робіт і будівництва, фінансів, адміністрації, зовнішніх зв’язків; далі Корпорація або зама зводить будівлі й здає їх в оренду чи продає, або здає в довготривалу оренду (звичайно на 99 років) земельні ділянки з прокладеними дорогами, приватним чи місцевим кооперативом підприємствам, які будуть зводити тут будівлі для своїх цілей або, знов таки, для здавання в оренду; у всіх випадках Корпорація, що виступає в ролі господаря, здійснює архітектурно – плянувальний контроль і нагляд. Завдяки заснуванню таких корпорацій у Великобританії здійснюється цілеспрямоване й успішне містобудування Мерлен П. Новые города. Москва 1975, с. 78 – 84.. Подібний механізм можна відпрацювати за допомогою досвідчених економістів та шляхом діялогу з владними структурами і для охорони та реґенерації історичного середовища Косова.

Варто взяти до уваги, що за умов правильного ведення реґенерації можна сподіватися на підтримку міжнародніх інституцій, таких як Комітет Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), Міжнародня Рада з питань пам’яток і визначних місць (ІКОМОС), Міжнародній центр досліджень у галузі консервації й реставрації культурних цінностей (ІКРОМ) або Римський центр і деякі інші організації, які ставлять за мету узагальнювати й поширювати науково – теоретичні, нормотворчі та практичні напрацювання світового співтовариства в пам’яткоохоронній сфері Прибєга Л. Міжнародна співпраця в охороні пам’яток урбаністики. "Архітектурний вісник" 1997, №2 – 3 (3 – 4), с. 14 – 15.. Щодо підтримки у справі збереження і реґенерації містобудівної спадщини України визначив конкретні заходи Міжнародній симпозіюм "Історичні міста України. Проблеми охорони та реґенерації на прикладі Львова", що відбувся 28 – 31 травня 1996 року у Львові. В ухвалі цього симпозіюму, в якому брали участь спеціялісти з Уераїни, Польщі, Німеччини, Австрії, Данії, та Італії, зокрема зазначено: "Історичні міста України становлять самобутній тип містобудівної спадщини у світовому контексті. Їх відрізняють специфічні риси урбаністичного укладу та архітектурно – композиційні особливості. Тому слід вважати за доцільне підтримання ініціятиви щодо включення окремих міст України до переліку об’єктів Світової Культурної Спадщини ЮНЕСКО" Див. "Архітектурний вісник" 1997, №2 – 3, с. 11..

Як бачимо, містобудівну спадщину України цінують на міжнародньому рівні. Нерідко чужинці розуміються на вартостях нашої культури ліпше, ніж земляки. Приміром, непомітну на перший погляд красу тих будинків, які в нас називають "трущобами", побачили й зафіксували на фотоплівку студенти й працівники Інституту архітектури та урбаністики Лодської політехніки. Свої чудові світлини пам’яткових будинків косівського середмістя вони демонстрували протягом 1995 – 2000 років на багатьох виставках у Польщі, а в жовтні – листопаді 2001 року – в Косові. На відкритті цієї виставки одна з промовців, ректорка Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва Катерина Сусак завважила, що на Косівщині не здійснюється державна політика з питань збереження пам’яток давньої архітектури та розвою сучасної архітектури на основі традицій минулого Глібчук В. Історія українська, а досліджують поляки. "Гуцульський край" 2001, 3 листопада..

ВАСЯ

Саме через незацікавленість влади в охороні культурної спадщини прийнято категоричне рішення розвалити єдину зацілілу з трьох колишніх божниць на території середмістя, в якій розміщується управління кіномереж. Будинок особливо цінний тим, що тут збереглися: молитовна заля з луковою нішою в східній стіні на вівтарну шафу (Арон Гакодеш), жіноча ґалерія з вікном до залі, присінок (пуліш), школа (хедер), деякі інші приміщення. Вікнини божниці завершуються припадистими луками, які зовні у даний момент приховано тиньком; ориґінальною є дахова конструкція. Рішення про знесення даної пам’ятки є недоречне. Гадаю, після відповідних науково – реставраційних робіт колишню божницю можна би використовувати як будинок рясноцільового призначення з універсальною зальою (на різні зібрання, виставки тощо), приміщенням історії кіно на Гуцульщині і в Косові, історії цієї та інших синагог Косова, історії жидівської громади Косова центру юних кінематографістів. Мабуть, Центр Жидівського мистецтва при