її допливу; ці природні елементи захисту доповнювалися штучними, передусім ровами, валами, частоколом ЕУ ІІ/2, с. 415 (город); Szolginia W. Ilustrowana encyklopedia dla wszystkich. Architektura i budownictwo. Warszawa 1982, s. 123 (grod); УСЕ 1999, с. 348 (город укріплений).. Город був одним з численних укріплень Карпатської оборонної лінії, що мала на меті контролювати доступ до основних гірських шляхів та просмиків; у час небезпеки тут також рятувалися жителі навколишніх теренів Рожко М. Міста, дерев’яне будівництво, наскельні та оборонні споруди Карпат IX-XIV ст. Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат. т. І: Археологія та антропологія. Львв 1999, с. 446-449, 459-460.. Від городу збереглося городище, - місце, де стояв город, і рештки валів ЕУ ІІ/2, с. 415 (городище); Szolginia W. Op. cit., s. 124; УСЕ, с. 348 (городище).;його уперше зафіксував у літературі в кінці ХІХ ст. Леопольд Вайґель.
У Европі укріплені поселення відомі від 2-го тис. перед Христом Брей У., Трамп Д. Археологический словарь. Москва 1990, с. 65.. На Україні було так багато городів, що нормани звали її "землею городів" ЕУ ІІ/2, с. 415 (город).. Деякі городи стали зародками міст Szolginia W. Op. cit., s. 124; УСЕ, с. 348 (город укріплений)..
ґ) Наскельна фортеця княжих часів на Каменистому хребті в Городі. Згідно з науковцем Орестом Мацюком , це була сигнальна оборонна вежа, що нагадувала наскельну фортецю Тустань біля села Урича на Скільщині, але значно менших розмірів Мацюк О. Пам’ятки оборонного будівництва Косівщини: замки і фортеці. Старожитності..., с. 84. .
Щодо використання Каменистого хребта для оборони від ворогів, у жителів села Города зберігся був переказ, який 1868 року записав ієрей села Річки Володимир Долинський: "Турків і татар, коли вони на нашу ще нападали область, вибили в Городі саме в тому місці, де дорога облазом веде безпосередньо попри місцевість нині наявного поселення – а то такий спосіб: Коли турки зайшли під сам облаз, тоді люди на горі в лісі сховані, що були прилагодили собі каменів і ковбків, стали на турків метати ними так сильно що їх усіх побили –одних ковбками та камінням, інші ж падаючи стрімголов у рипу [ущелину, урвище] вбивалися самі, і тоді ріка долиною пливуща була рікою крови. Гора по обидва боки ріки зоветься Каменисте або Каменистий (розуміється ґрунь) від великої кількости каменів і скал на ньому розміщених" Львівська наукова бібліотека Національної Академії наук України, відділ рукописів (далі: ЛНБ НАНУ, ВР). ф. 77. спр. 1028. арк. 2. ( цитовану оповідь подано в перекладі з язичія).
3. Манастирі
а) Святомиколаївський манастир на передмістю Манастирському. Його уперше згадано 1424 року в жалованій грамоті чернігівського князя з литовського великокняжого роду Свидригайла, який за згодою свого брата, польського короля Володислава Яґелли, управляв Снятинською волостю, в тому Косівщиною. Тією грамотою Свидригайло подарував "село Косово з манастирем на ріці Рибниці" своєму вірному слузі Максимові або Владові Драгосиновичу Див. п. 23..
Історики твердять, що манастирі в Карпатах, подібно як городи та замки, закладалися недалеко від доріг і стежок, котрі вели через гори, – з огляду на те, що мали вони не лише аскетичні цілі – втекти від світу в карпатські безвісті – але й колонізаційні: за манастирями зараз ішли оселі Коструба Т. Перші манастирі в Карпатах. „Станиславівське слово” 1942, 25 жовтня., і можливо й село Косово виникло після постання тут манастиря. Однак безпосередніх документів про це не збереглося.
Так само не маємо повідомлень щодо сфери діяльности святомиколаївського манастиря, хоча загалом відомо, що манастирі часто були ціллю прощ , до них протоптувано стежки як до одиноких осередків тодішньої духової культури. Провадили вони більші господарства, продукували на збут і започатковували в горах грошеву господарку. Для подорожніх мали вони заїзні доми і при тій нагоді, мабуть, виконували свою місійну працю. Були вони напевно також переходовими стаціями в дорозі на Атос Витанович І. Середньовічні манастирі в наших Карпатах. „Дзвони” 1934, ч. 6-7, с. 331, 333..
Документи свідчать, що святомиколаївський манастир функціонував протягом кількох сот років; згадує про нього зокрема Ревізія ігуменів з 1724р Коссакь Н. Шематизмъ провинцін св. Спасителя чина св. Василія Великого въ Галиціи і короткій поглядъ на монастыри и на монашество Руске… Во Львовъ 1867, с. 145.. Однак 1744 року, відповідно до рішення капітули вДубні про концентрацію малих манастирців, його було закрито і прилучено до Крилоського святоуспенського катедрального манастиря ЛНБ НАНУ, ВР. ф. 77. оп. IV. спр. 919, арк. 121, 335; Каровець М. Доля Василіянського чина і нашої церкви при кінці XVIII в. „Календар місіонаря на 1935 р.”, с. 55; Крип’якевич І. Середневічні монастирі в Галичині. „Записки чина cв. Василія Великого”, т. ІІ, вип. 1-2. Жовква 1926, с. 79; Ваврик М. По василіянських манастирях. Торонто 1958, с. 196.; туди ж мали перенести ряд книг і дзвоник до вівтаря; отець Авксентій Старчевський зі своїми речами мав відбути до Погонського манастиря; парохія й залишена нерухомість (церква, дзвіничка з двома невеликими дзвонами, маленька хатина отця Авксентія, цвинтар, великий сад, замулений ставок і дві сіножаті) та ще церковний реманент, частина книг і образи передавалися у світську церковну адміністрацію.
На той час, за словами візитатора ( ревізора ), церква при манастирі мала на пляні одну наву, а завершувалася трьома банями модної структури. Проте через дедалі більше руйнування вуглів