Таким чином, сільський туризм є чимось на зразок страхування, що захищає доходи селян від ризиків, притаманних сільському господарству, а також коливання ринкових цін на вирощену продукцію чи на виробничі ресурси.

Сільський туризм в Україні набуває поширення як в курортних регіонах, так і в більшості областей. Тому є потреба наявні соціально-економічні передумови, ініціативу громадських організацій поєднати з далекоглядною політикою з боку держави щодо стимулювання розвитку відпочинку на селі.

Це дослідження ставить за мету шляхом аналізу законодавств деяких європейських країн стосовно регулювання відносин у сфері сільського туризму, порівняння окремих форм та засобів правового регулювання в різних національних правових системах та з'ясування тих загальних принципів, яких потрібно дотримуватись при формуванні вітчизняного законодавства, сприяти запозиченню позитивного європейського досвіду, тим самим прискорити розв'язання низки складних завдань, які вимагають свого вирішення у законодавстві України. Фельдман В. Актуальні проблеми сільського туризму//Туризм сільський зелений. - 2003. - №2. - С. 4-7

Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає можливість міським мешканцям активно відпочивати в приватних сільських господарствах, а сільським господарям поліпшити своє фінансове становище. За сільським туризмом в Україні велике майбутнє.

Яскравою ілюстрацією може бути 3-річний досвід становлення сільського туризму на Жовківщині, зокрема на Жовківському Розточчі. У 70—80-х рр. це була в основному база відпочинку. Як і в інших рекреаційних районах, у цей період сільські жителі реалізували відпочиваючим домашні продукти і дари лісу. Разом з тим у 90-ті рр. інтерес до цього регіону зростає з погляду релігійного (Крехівський монастир), екологічного (заповідник і національний парк) та міжнародного (близькість до Польщі) туризму. Саме на цей період припадає занепад рекреаційних баз на Розточчі. Тому ініціатива громадських організацій і місцевих органів щодо розвитку осередків сільського туризму виявилась досить актуальною. Було створено Жовківський осередок туризму з п'ятьма базовими пунктами (Жовква і чотири розтоцьких села). На початок 2000 р. він налічував 20 сільських садиб, що могли одночасно обслуговувати до 90—100 чол. Обов'язковим елементом розвитку сільського туризму на Жовківщині були заняття й тренінги з організаторами туризму та власниками садиб. У 1999 р. впродовж першого туристського сезону було прийнято 45 осіб з різних регіонів України, в тому числі учасників Всеукраїнського семінару з сільського туризму (травень 1999, Жовква). Окремі акції організовувались для туристських груп гостей з Польщі й Канади — сільські фестини. Відроджуються запрошення шкільних груп з різних регіонів України для ознайомлення з природою, історією та культурою цього краю. В.К. Федорченко, Т.А. Дьорова. Історія туризму в Україні. – К.: Вища шк.., 2002. – С. 123-125.

Жовківський досвід ілюструє можливість розвитку на територіях, де існують багаті природні й культурні туристські ресурси, сільського туризму, який синтезує в собі кілька напрямів туризму (відпочинковий, пізнавальний, активний), а полем його реалізації є сільська місцевість та Довкілля, що її оточує.

Водночас розвиток цього виду туризму в нашій країні відбувається досить спонтанно. Створена в Україні в 1996 р. Спілка сприяння розвитку сільського (зеленого) туризму об'єднує 14 регіональних осередку, які ведуть облік сільських господарів, що готові приймати відпочиваючих, проводять освітньо-правову та інформаційну роботу, Допомагають у просуванні турпродукту сільських господарів на туристський ринок. Найактивніше такі осередки діють в Автономній Республіці Крим, з карпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській та Полтавськіх областях. Там само.

2. Українська кухня - основна база харчування в сільському зеленому туризмі

2.1. Історичні нариси та сучасна характеристика "української кухні"

Перші українські кухарі з'явилися в монастирях і при князівських дворах, тобто готування їжі виділилося в окрему спеціальність з яскраво вираженою необхідною майстерністю. Вже в XI сторіччі в Києво-Печерській лаврі серед ченців було кілька кухарів. Кухарі з'явилися також у багатих родинах, де жіночій половині займатися готуванням було ніколи.

Може бути саме появі кухарів у монастирях українська кухня зобов'язана широкому використанню яєць, що використовуються не тільки для готування різного роду яєчень і омлетів, але також у релігійній випічці до свят і як добавка в різного роду солодкі борошняні, сирні і яєчно-фруктові блюда.

Завдяки географічним (і, відповідно, кулінарним) відкриттям XVI-XVIII сторіч в Україні з'являється значна кількість різних культурних рослин, що збагачують, розширюють і різноманітять блюда української кухні. Наприклад, у XVIII столітті в Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для готування перших блюд, других блюд і гарнірів до рибних і м'ясних блюд. Хоча цей овоч і не став в Україні, на відміну від Білорусії, "другим хлібом", однак знайшов широке застосування, і з цього часу практично всі перші блюда починають готуватися з картоплею. Шадура С.А. Сучасна українська кухня. – К., 1999. – 257 с.

У XVIII сторіччі в Україні з'явилися також соняшник і гірчиця, що зіграло важливу роль у розвитку української кухні. Олія соняшника починають широко використовувати замість привізної грецької маслинової олії, а з гірчиці роблять також олія і приправи до м'ясних холодних і гарячих блюд.

І все-таки українська кухня, що остаточно сформувалася в тім виді, у якому