Ритуал прийому значно ускладнювався, коли спеціально приходили в гості. Приводом для гостини слугували великі свята: Різдво, Трійця, Великдень, храмові свята, іноді недільні дні, а також сімейні урочистості — весілля, народження дитини. Обов'язково сходилися на похорони і поминки.

Звичай дарування й віддарювання являв собою важливу, але не обов'язкову частину традиції звичайної, необрядової гостинності; подарунки виступали скоріше символами прихильності й дружби, ніж еквівалентами економічної цінності. Останніми вони стають пізніше, але це стосується, як правило, лише тих обрядів, котрі безпосередньо пов'язані з шлюбними угодами.

Обов'язковий компонент української святкової гостини — трапеза. Під час трапези гостей садили на найзручніші місця, а найдорожчих — на почесне місце, покуть. Господарі, як правило, не сідали за стіл, а прислуговували, постійно запрошуючи гостей їсти: господиня — жінок, господар — чоловіків. Гості ж перед кожною новою стравою чекали запрошення і розпочинали їсти тільки після неодноразової «принуки» Гонтар Т. О. Народне харчування українців Карпат, Київ, 1979. – с. 312; самостійно вони не сміли ні брати щось зі столу, ні виходити з-за столу. Таким чином процес трапези розтягувався надовго. Сигналом до його закінчення слугувало внесення хліба з сіллю. Словами «Спасибі за хліб, за сіль, за кашу і милість вашу» Там само. гості дякували господарям за гостину і гостинність.

Вдячність за трапезу, згідно з давніми віруваннями, адресувалася не лише господарям, а й духам їхніх предків, а через них — самому Всевишньому. І всі присутні — співтрапезники — були ритуально об'єднані цією ідеєю. Така ідеологічна основа святкового застілля до того ж підсилювалася моральними чинниками — симпатіями до ближнього. Саме тому трапеза завжди була серцевиною української, а в цілому й східнослов'янської, гостинності.

З гостинністю тісно пов'язана благозичливість — система стереотипних форм, які виражають різноманітні сторони спілкування: вітання, прощання, поздоровлення, співчуття, вибачення, подяку тощо. Благозичливість неодмінно передбачає взаємність, по суті це загальнолюдська потреба у вдячності.

Для прикладу і ознайомлення туристів з сільськими традиція гостинності можуть служити хрестини, які проходять в селі Жовква Закарпатського району.

Хресних батьків запрошує батько у день народження немовля, заходячи до їх хати та обмінюючи з ними буханець хліба. Між хресними та рідними батьками стається певне споріднення. Куми вважаються ніби членами одної родини.

Обов'язок піклування про хрещеників з боку кумів тривав до часу їх одруження. Був звичай, що на всі важливіші родинні урочистості, в яких головну роль відігравала їх хрещена дитина, були запрошувані хрещені батьки. Важливу роль відігравали хрещені батьки у весільному обряді. Брали вони участь у гостині під час заручин їх хрещениці, давали своє благословення під час "поклонів" своїй хрещениці чи своєму хрещеникові, брали участь в весіллі, їхали у перездві до молодого чи молодої, обов'язково своїй хрещеній дочці чи синові, поряд з рідними батьками давали дорогі весільні подарунки.

Гості, які сходяться на христини, приносять у хату хліб, сіль та овочі - знаки добробуту. Кума приносить кілька метрів білого полотна - це обрядове "Крижмо". Ним покривають дитину під час хресту, а після шиють із нього дитині нижню одежу.

Приходить також бабуля. Купає вона перед виїздом до церкви дитину і вбирає її до хресту. Кума переважно бере дитину на руки і завиває її в теплу суконну хустку звану "опинохою". Готуючи дитину до хрещення, клали її на ліжко і під голівку клали різні предмети, що мали відповідати майбутньому заняттю дитини. Як завивали дитину до хресту то був такий звичай, що кума або мати дитини клали під полотно, в яке завинуте було дитя, голку, щоб, як це була дівчина, була вона доброю кравчинею, а як це хлопець, щоб був добрим кравцем. Клали також олівець, щоб дитина добре вчилася. Клали теж хліб і гроші, щоб дитина як доросте ніколи не голодувала і не бідувала.

В церкві до хресту тримав дитину трохи кум, а трохи кума. Вважалося доброю ознакою, коли під час хрещення дитина плакала. Як священик охрестить дитину, то куми повертають з церкви додому. Давній батько і мати дитини до церкви не їхали, а залишались дома і готували хрестини. Після повороту з церкви, куми входять з дитиною до хати і вітають батька і матір та домочадців словами: "Слава Ісусу Христу", а також поздоровляють усіх іменем похрещеної дитини. Рідний батько чи мати переймає від них похрещену дитину в свої руки і кладе в колиску.

Гостина після хрестин. На хрестинах подають на стіл м'ясо, ковбасу, капусту, драглі, сир, масло, пироги та різне питво як: горілка, вино, пиво, компот з сушених фруктів званий "юшкою". Якщо хрестини відбуваються у піст, то подають пістні страви такі як: оселедці, смажену рибу, кисіль з гречаної чи вівсяної каши покрашений олією, гриби, сир, варені грушки, хліб і пироги.

На хрестинах всі сидять за столами, їдять, п’ють та співають пісені. Співають пісні різноманітні, які хто знає: і веселі, і сумні, і українські, і польські, і російські. Переважають на хрестинах однак пісні веселі, жартівливі, бо обряд є радісний, а не сумний. Всі радуються з новонародженої дитини. Як хрестини випадали у піст, то пісень не співають.

Проводжаючи гостей, мати роздає "виноград", тобто варені яблука й грушки, а