Проте найбільш поширеним з рідких варених страв був і залишається борщ з капустою. У давнину борщ заправляли протертим пшоном або злегка пасерованим борошном, щоб страва була густішою. В деяких районах України борщ їли, змішуючи його з густою кашею, здебільшого пшоняною.

Узимку для приготування борщу використовували квашену капусту, яку попередньо промивали холодною водою, щоб вона не була занадто кислою.

Уже на початку XIX ст. у південних районах України до борщу додавали для смаку помідори (томати).

Навесні, коли з'являлась перша зелень, в Україні готували зелений борщ на квасі сирівці з картоплею і молодим зеленим щавлем, лободою, іноді — з кропивою, петрушкою, кропом, рідше — з буряковою гичкою.

На початку літа готували холодний борщ — холодник. Для цього у сирівець додавали подрібнену ріпчасту цибулю, дрібно нарізану варену картоплю, зварені круто яйця, зелень петрушки, кропу й свіжі огірки.

Другою за значенням рідкою овочевою стравою в українській кухні був капусняк. Готували його з квашеної капусти, яку перебирали, віджимали (якщо вона дуже кисла) і сікли ножем.

До асортименту рідких страв старовинної української кухні входили також кулеші, розсольники, молочні супи.

Поширеним національним напоєм в Україні був узвар, який готували здебільшого із сушених або свіжих яблук, груш, слив, вишень, чорносливу та ізюму. Чорниці, полуниці і малину використовували тільки свіжими. З прянощів до узвару додавали гвоздику, корицю, сік лимона. Проте узвар можна готувати тільки з одного виду фруктів або ягід з додаванням ізюму. Крім цукру до узвару додають мед.

У давнину повсякденним і святковим напоєм був квас, відомий ще з часів Київської Русі. Його готували переважно з житнього борошна або житнього хліба і солоду. В Україні вживали хлібний, фруктовий або ягідний квас, квас із соків дерев (в основному березовий), буряковий. Слід зазначити, що в приготуванні квасу на території України є певні особливості (козацький, броварський, запорізький) .

Улюбленим напоєм наших предків з давніх-давен був мед. Для його приготування бджолиний мед варили з водою, а потім зброджували. Готовий мед наливали в бочки, які зберігали у спеціальних льохах, так званих медушах.

Про широке використання меду як народного напою згадується в багатьох історичних документах. Так, ще в Лаврентіївському списку зазначається, що древляни зварили і відвезли в місто дуже багато меду для поминок, які влаштувала княгиня Ольга по своєму чоловікові.

Мед був звичайним частуванням на весіллях і під час свят.

В українській кухні мед широко вживали не тільки як продукт харчування, а й як лікувальний засіб. У селах з давніх-давен мед варили у спеціальних чанах, додавали шишки хмелю, після охолодження проціджували і давали йому перебродити. Утворений напій — хмільний мед — зберігали в спеціальних погребах. Крім того, виготовляли пісний мед.

Дуже поширеним напоєм було і пиво, яке готували спочатку без хмелю, але вже в XII ст. слово «пиво» набуло значення окремого (хмільного) напою поряд з медом і вином.

Традиційними напоями були наливки і настої.

Асортимент українських страв значно розширився з появою в Україні у XIX ст. цукрового буряку і виробництва з нього цукру, причому не тільки солодких страв і виробів із солодкого тіста, а й інших борошняних і круп'яних страв з цукром (бабки, пудинги та ін.).

Цукор і мелясу використовують в українській кухні і в чистому вигляді, і як складові частини узварів, варення і особливо повидла, кондитерських виробів.

Серед рослинної їжі слов'янських народів перше місце займає хліб. Тісто для хліба раніш готували і готують тепер з житнього, пшеничного борошна, часто змішуючи їх. Хліб завжди готували з опари. Раніше для опари використовували хміль, а тепер — дріжджі. Крім того, замість хліба в старовинній українській кухні випікали з прісного тіста «сковрадники». У деяких районах України (наприклад, на Полтавщині) хліб випікали з гречаного борошна.

Хліб, у який додавали обчищену від кісточок і шкірки калину, називали калинником.

З тіста для хліба готували також перепічку: формували коржі, які випікали на сковороді з салом або олією.

Крім того, випікали паляниці — невеликі досить плоскі хлібини з кислого ячмінно-житнього або гречане-житнього, а іноді й ячмінно-гречаного тіста. Для приготування паляниць борошно змішували з водою до густини незбираної сметани і ставили на півдоби в тепле місце для скисання.

Пекли також хліб з маком і медом.

Для української кухні характерна велика кількість борошняних виробів, причому улюбленим видом тіста є прісне — просте, напіввитяжне, заварне, здобне з використанням соди і розпушувача, а для кондитерських виробів — здебільшого пісочне. З дріжджового тіста готували пироги, пампушки, бабки, плетеники, бублики, короваї, калачі.

Із здобного і пісочного тіста випікали медовики, печиво, пундики, коржики, вергуни, мандрики, соложеники, перекладанці, вертуни; з бісквітного — соложеники, із заварного — пухкеники, бабки, бублики, кільця, медовики.

Серед солодких страв були відомі кутя з медом, кутя з маком і горіхами, рис із медом і корицею, кутя з ізюмом і горіхами, юха з сушених яблук, слив і вишень, що мали тривалий час обрядне значення.

Отже, можна зробити висновок, що наші предки з давніх часів добре вміли готувати поживні м'ясні, рибні, овочеві та борошняні страви.

Поєднання старовинної чи сучасної української кухні із оглядом пам’ятків старовини не може