З XVIII століття помітно розрізняється побут міст і сіл. Переміщення традиційних землеробських у нові, міські умови на могло не позначитися на їхньому характері. В атмосфері промислового міста порушуються такі істотні риси селянського свята, як його регламентація й обрядовість, перестає відчуватися магічна сторона дій і слів.

Розвиткові суспільних форм дворянського дозвілля сприяло формування системи культурно-просвітніх установ. Вже в XVIII столітті стали з'являтися перші музеї, публічні театри, організовуватися художні виставки.

Наприкінці XIX-XX століть одержали поширення аристократичні клуби і кружки по інтересах різних напрямків: художніх, літературних, музичні, аматорів балету й ін., що поєднували вузьке коло людей з вищих шарів дворянського стану.

З другої половини XIX століття в ліберально налаштованих дворянських колах стало зростати число людей, що присвячували своє дозвілля суспільній роботі, спрямованій на розвиток народної освіти. Їхніми силами створювалися безкоштовні школи для бідних, організовувалися народні читання в парках і садах.

Останні десятиліття XIX-XX століть були відзначені розширенням мережі освітніх установ у сфері дозвілля: функціонували недільні і вечірньо-недільні школи, різні освітні курси і кружки, наприкінці XIX століття з'явилися перші народні університети.

У зв'язку з наростанням революційного руху на початку XX століття суспільні форми освіти все частіше стали використовуватися представниками різних політичних рухів для пропаганди своїх ідей. Під прикриттям різних занять у кружках, у вечірньо-недільних школах проводилися бесіди на політичні теми або читання політичної літератури. Мазаев А.И. Праздники как социально-художественное явление. М.: Профиздат, 1978. – 117 с.

Початок XX століття також характеризувалося розвитком різних громадських організацій, у які поєднувалися представники інтелектуальних професій. Це суспільства лікарів, краєзнавців, театральні і літературні суспільства. Як правило, подібні суспільства були численні по кількості учасників.

1.2. Історія розвитку дозвіллєвої діяльності на території України

Розвиток дозвілля на території України бере початок з народної творчості та відзначення народних свят.

Протягом багатовікової історії українців пісні супроводжували їх трудову діяльність, відбивали їхнє відношення до подій, що відбуваються, до долі рідної землі.

Стародавні народні пісні - плід колективної творчості багатьох людських поколінь. Одна з характерних рис цих пісень полягає в їхньому усному побутуванні. Гра на музичних інструментах супроводжувала в древніх східних слов'ян і події сімейного побуту, і масові народні свята на відкритому повітрі, і військові походи.

Українська народна музика - особлива самостійна ланка народної музичної творчості. Ще з часів Київської Русі, у слов'ян існував багатий і різноманітний інструментарій. Установлено, що існували інструменти духові, струнно-щипкові, смичкові, ударні. Пісні, танцю, музика, вірші, сказання, ігри і розваги зробилися невід'ємною частиною свят. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: В 2-х т. – К.: Оберіг, 1991. – Т.2. – 448 с.

"Вбирання" Там само. що супроводжувало святки, т.д. мало характерні риси, властивому театральному дійству. Поширено ігри, боротьба, бігання, метання булави, плигання через вогнище.

Виділення у слов'ян родоплеменної знаті і подальший процес соціального розшарування суспільства, що особливо підсилився після утворення держави, обумовили появу перших розходжень в організації відпочинку. Наприклад, у князівському дворі влаштовувалися пишні бенкети на честь свята, удалого бою, гостей. Улюбленою забавою вищої знаті стає звірине і пташине полювання. У перервах між боями на князівському дворі проводилися важливі військові ігри.

Поширення християнства серед слов'ян, що починалося ще в ІХ столітті й офіційно введене в Київській Русі в 988 році, уплинуло на життя і побут народу. Борючи з язичеською вірою, охоронці християнської церкви з особливою жорсткістю накинулися на народні свята. З прийняттям християнства в Древній Русі з'являється календар свят, що відповідає вимогам нової релігії. Церква не змогла викорінити багато відзначених селянських свят, вони знайшли свою нішу в християнському календарі. Асєєв Ю. С., Баран В. Д., Баранов І. А., Белозор В. П., Бессонова С. С. Історія української культури: У 5 т. / НАН України / П.П. Патон (гол.ред.). — К. : Наукова думка, 2001. Т. 1 : Історія культури давнього населення України. — 2001. — 1134с.

Згодом у святах і обрядах відбувалися, звичайно, зміни, але процес цей, принаймні в XI - XVI століттях, йшов дуже повільно. Кожне свято й обряд проходило щорічно по всім добре відомому чинові, кожному святу й обрядові відповідали строго визначені пісні, танці й ігри.

Протягом XVI століття в державі створювалися умови для розширення форм культурної діяльності в сфері дозвілля. Зміцнення могутності держави сприяло розвиткові духовної культури суспільства. Відроджувалися книжкові традиції Київської Русі. В другій половині XV століття в Києві вже малася книжкова торгівля. Наулко В.І., Артюх Л.Ф. Культура і побут населення України. – К.: Либідь, 1991. – 250 с.

Через іноземців українці знайомилися побутом, що панував в західних країнах, з більш просунутими формами досугового часопроводження. У державі почали розвиватися мистецтво, стали проникати новітні наукові знання. Однак благами культури могла скористатися лише незначна частина населення, переважно представники вищої аристократії.

XVIII століття для України було перехідним моментом, а для ярмаркової майданної культури стало і відправною крапкою, початком яскравого і складного шляху розвитку дозвілля. Розвиток промисловості і ріст міст привели до пожвавлення торгівлі усередині країни. Різко збільшилася кількість ярмарків і їх товарообіг, підсилився приплив іноземних купців. Александрович В.С., Балушок В. Г., Боянівська М.Б., Войтович Л. В., Голик Р. Й. Історія української культури: У 5 т. / НАН України / Я.Д. Патон (гол.ред. ). — К. : Наукова думка, 2001. Т. 2 : Українська культура XIII-першої половини XVII століть. — 2001. — 848с.

Площа, що була центром