формування попиту та споживання, з іншого – діяльності суб'єктів туристичного ринку через вплив умов реалізації турпродукту. Таким чином, визначення рівня споживання туристичних послуг обов'язково повинно корегуватися факторним аналізом умов створення та споживання турпродукту з метою визначення потенційної ємності ринку (як національного загалом, так і окремих видових та місцевих ринків). Саме співвідношення потенційної ємності та реального рівня споживання найяскравіше характеризує стан внутрішнього туристичного ринку.
Таким чином, комплексний аналіз національного туристичного ринку дозволяє:
а) визначити обсяг, структуру, видову та територіальну диференціацію попиту;
б) визначити обсяг, структуру, галузеву та територіальну диференціацію пропозиції;
в) визначити рівень розвитку індустрії туризму та рівень задоволення потреб населення в послугах туризму;
г) оцінити співвідношення попиту та пропозиції на ринках внутрішнього та міжнародного туризму, видових (ринках різних видів та форм туризму, класів обслуговування, ринку послуг гостинності, транспорту, екскурсійних та дозвіллєвнх) та територіальних субринках (місцевих ринках різного масштабу тощо);
д) виявити наявні диспропорції.
Визначення напрямків розвитку туристичного ринку є завершальним конструктивним етапом дослідження, який логічно випливає з проведених досліджень і повинен бути покладений в основу розробки та проведення туристичної політики в країні та її туристичних регіонах.
Туристична політика Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг. – К.: Альтер-прес, 2003. – С. 228. є системою, в межах якої сполучаються інтереси комерційних підприємств, некомерційних установ та держави, спрямовані на задоволення потреб населення в послугах туризму, на реалізацію економічних, політичних, соціокультурних та екологічних, просвітницьких та інших функцій туризму.
При цьому діяльність комерційних підприємств - суб'єктів турринку спрямована на реалізацію турпродукту і отримання прибутку, діяльність некомерційних суб'єктів ринку надає перевагу реалізації соціокультурних цілей, а державна політика узгоджує інтереси суб’єктів ринкової діяльності і держави як в економічній, так і в соціальній сферах і полягає в стимулюванні ринкових процесів, розвиткові індустрії туризму задля виконання як внутршніх, так і міжнародних функцій на туристичному ринку.
Державне регулювання туристичної сфери Там само. – С. 229. має за мету таку організацію туристичної діяльності, яка б сприяла зростанню національного прибутку за рахунок туризму і розвиткові національної індустрії туризму; розширенню сфери туристичної діяльності задля урізноманітнення турпродукту, в тому числі шляхом залучення нових ресурсів і територій при одночасній спрямованості на стійкий розвиток національного туризму; задоволенню потреб населення в послугах туризму в необхідній кількості, обсязі та якості і т. д. Тобто, мета державної туристичної політики полягає в сполученні державних та бізнесовнх інтересів в задоволенні туристичних потреб населення і спрямована на розвиток ринку туристичних послуг.
2. Ресурсна база розвитку туризму в Іспанії
Другий розділ включив у себе характеристику Іспанії. Тут розглядається її багатий природно-рекреаційний потенціал в аспекті подальшого розвитку туризму. Також автор проаналізував соціальні та економічні процеси в країні, які відображаються на розвитку туризму, а зокрема, його інфраструктури.
2.1. Природно - рекреаційний потенціал
Іспанія займає біля 4/5 Іберійського півострова, їй належать Балеарські і Канарські острови, а також невеликі африканські території і міста Сеута і Мелілья, що складає в цілому 504 782 км2 www.turespana.com. Більше 65 % території країни знаходиться вище 500 м (в т. ч. більше 25% – вище 1000 м). Найбільша висота – 3 478 м (г. Муласен) в хребті Сьєрра-Невада). Північний захід та центральна частина Іспанії зайняті середньовисокими хребтами та плоскогір’ями. Північний схід та південні околиці зайняті горами. Широко розповсюджені плоскогір’я та плато (основне – Месета). Висота – 800 – 1000 м в Старій Кастилії та 500 – 600 м в Новій Кастилії. Над поверхнею Месети височать острівні гірські масиви глибового походження. Між плато Старої та Нової Кастилії простяглася система складчасто-глибових плосковерхих хребтів Центральної Кордильєри. На північному заході знаходиться Галісійський масив та гори Леон з глибокими долинами. Вздовж Біскайської затоки простяглися кантабрійські гори, що на сході переходять в потужну систему слабо почленованих Піренейських гір, що мають льодовики. На півдні – Іберійські гори. Між Піренеями та р. Ебро знаходяться Каталонські гори. Південь та південний схід зайняті Андалузькими горами з хребтами Сьєрра-Невада.
Отже, Іспанія має всі умови для розвитку гірськолижного туризму та відпочинку в горах. Основними гірськолижними центрами є:
Курорти Каталонських Піреней з основними гірськолижними центрами Ла-Моліна, Маселья, Валь-де-Нурія, Порт-дель-Комте, Байкера Берет, що мають лижні траси загальною довжиною 374 км (від 7 до 70 км), а також 144 підйомника;
Кантабрійські Кордільєри. з гірськолижними центрами Альто-Кампо, Валь-гранде-Пехарес, Сан-Ісидро, Лейтарьегос, Мансанеда з трасами загальною протяжністю 80 км (від 4 до 30 км), перепад висот 1 375-2 175 м., мають 44 підйомника;
Арагонські Піренеї, з гірськолижними центрами Канданчу, Астун, Формигаль, Пантикоса, Керлер, що мають 345 км трас (від 6 до 14 км), перепад висот 1 500-2 630 м та 24 підйомника;
Іберійська гірська система, з гірськолижними центрами Вальдескарай, Вальделинарес, Хаваламбре, що має 27 км трас (від 6 до 14 км), перепад висот 1530-2262 м та 24 підйомника;
Центральна система, з гірськолижними центрами Ла-Пинилья, Валькотос, Вальдески, Навасеррада, що має 46 км трас (від 10 до 19 км), перепад висот 1 500-2 280 м та 38 підйомників;
Пенібетична гірська система, що має найвідоміший курорт Сьєрра Невада вилодіє 45 трасами загальною протяжністю 330 га, перепад висот від 2 122 до 3 142 м.
Довжина узбережної лінії (разом з островами) більше 5 тис. км. Береги більшості мало почленовані. Береги Біскайської затоки гористі, з неглибокими бухтами. На північному заході переважають круті береги ріасового типу; на південному заході – піщані лагунні та маршеві низькі пологі