Основою дослідження є національний ринок як інституційноорганізована одиниця з чітко визначеним юридичним статусом та наявними соціально-економічними важелями управління.

Методика дослідження туристичного ринку глобального рівня Мироненко Н. С. Проблемы исследования пространственных структур мирового хозяйства. – М.: Пресс-Соло, 1999. – С. 6-30. спрямована на визначення загальносвітових тенденцій і напрямків розвитку гуризму як суспільного явища і як складової світового ринку послуг, світовою господарства та виявлення сучасних форм геопросторової організації туризму, які забезпечують ефективність його функціонування в складі зазначених структур. Системно-структурний аналіз, застосований до одиниць макрорегіонального дослідження, дозволяє, на основі класифікації та типології національних ринків, визначити суттєві відміни в рівнях та напрямках розвитку туристичного ринку залежно від загальних тенденцій розвитку світового госнодарства і їх закріплення в формах геопросторової організації відповідно до перебігу процесу глобалізації і його проявів в діяльності таких суб'єктів глобального та макрорегіонального туристичних ринків як транснаціональні корпорації, держави та міжнародні організації.

На мезотаксономічному рівні основна увага спрямована на оцінку конкурентоспроможності даного національного туристичного ринку. Конкурентоспроможність забезпечується всім комплексом умов і чинників зовнішнього і внутрішнього порядку, під впливом яких формується й функціонує національна індустрія туризму, яка саме створює національний туристичний продукт. Дослідження національного ринку передбачають виявлення стану внутрішнього ринку, відповідності та збалансованості галузевої та територіальної структури пропозиції відповідно до структурованості попиту населення з метою впровадження туристичної політики, яка б дозволила країні зайняти певні позиції на регіональному та світовому ринках туристичних послуг. Основна увага при цьому приділяється економічним, соціально-культурним та екологічним аспектам туризму, впровадженню ідеї проведення відпочинку в подорожі, активному залученню туристсько-рекреаційних ресурсів та розширенню можливостей їх використання в туризмі.

З огляду на нестрогу ієрархічність елементів та компонентів індустрії туризму будь-який суб'єкт національного ринку має потенційну можливість виходу на ринок будь-якою рівня завдяки високій конкурентоспроможності власного турпродукту, але тільки загальний високий рівень розвитку національної індустрії туризму дозволяє утриматись на цьому рівні, закріпити позиції та розширити власний ринковий сегмент. Тому при дослідженні національного туристичного ринку головна увага приділяється комплексно-пропорційному розвитку компонентів і елементів індустрії туризму, формам їх територіальної організації та відповідності обсягу та структурі попиту в просторі і часі.

На мікрорівні в центрі уваги – умови функціонування суб'єктів туристичної діяльності на національному та галузевих ринках. Маркетингова методика дослідження діяльності підприємства па певному внутрішньому або зовнішньому видовому чи територіальному турринку має за мету підвищення ефективиості діяльності, посилення конкурентоспроможності завдяки підвищенню якості власного турпродукту.

Таким чином, на кожному з рівнів дослідження вирішується певне коло завдань, взаємозв’язок яких дозволяє виявити механізм формування, функціонування та форми геопросторової організації територіальних туристичних ринків та субринків. Найінтенсивніший туристичний обмін спостерігається саме між сусідніми країнами, а спнратися на соціально-економічний і соціокультурний потенціал країни, здатний створнти потужну індустрію туризму. Тобто, саме внутрішнє середовище економічної діяльності індустрії туризму забезпечує її конкурентні позиції на світовому та макрорегіональному туристичних рннках. Тому в методиці дослідження національного ринку туристичних послуг так багато уваги приділяється оцінці середовища ринкової діяльності, бо визначення чинників і міри їх впливу дозволяє створити динамічні факторні моделі прогнозування ринкової ситуації та кон’юнктури на ринках вищого рівня, що робить дослідження об'єктивним і конструктивним.

Методика дослідження внутрішнього ринку туристичних послуг Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг. – К.: Альтпрес, 2003. – С. 260. ґрунтується на сполученні методів галузевого та територіального аналізу і має за мету визначення національної туристичної політики. Ця методика має конструктивне спрямування, заснована на можливостях національного ринку і включає такі основні етапи:

1) оцінку умов та чинників функціонування національного ринку туристичних послуг;

2) комплексний аналіз рівня розвитку національного ринку;

3) визначення напрямків розвитку туристичного ринку та стимулювання ринкової діяльності.

Загальна схема дослідження виглядає таким чином: на першому етапі добираються чинники, визначаються їх факторні групи, факторні ознаки та параметри як кількісні так і якісні; на другому етапі чинники розподіляються на ті, що впливають переважно на розвиток внутрішнього ринку і ті, що впливають на зовнішньоекономічну діяльність; на третьому етапі зазначені чинники, розподілені за параметризованими факторними ознаками, розподіляються відповідно до характеру впливу на стимулюючі, стабілізуючі та лімітуючі. Наприклад, серед соціальних чинників ми виділяємо факторну групу населення і розглядаємо етноконфесійну структуру як факторну ознаку, параметрами якої є процентне співвідношення етнічних та конфесійних груп населення, а якісними параметрами – їх узагальнені уподобання щодо туризму. Задля оцінки сили впливу зазначених чинників на об'єкт дослідження можна використати методи економіко-математичного аналізу – зокрема, метод головних компонент факторного аналізу, методи кореляційного та клістерного аналізу.

Особливе місце серед чинників належить туристсько-географічному положенню. Цей чииник можна розглядати як комплексний, оскільки, з одного боку, він є лімітуючим –бо географічне положення країни – величина стала, а з іншого, його можна розглядати як стимулюючий, бо туристсько-географічне положення залежить від рівня розвитку національної транспортної мережі, її інтеграції в світову транспортну мережу, від науково-технічного рівня розвитку транспорту та інших складових інфраструктури. Туристсько-географічне положення певною мірою сполучається з транспортно-географічним, але на відміну від останнього, яке визначається за обсягами діяльності та напрямками руху всіх видів транспорту і транспортних перевезень, туристсько-гсографічне положення визначає рівень “зв'язності” даної країни з іншими країнами регіонального та світового туристичного ринку і оцінюється саме за обсягамн пасажирської роботи на лінійних та чартерних рейсах, інтенсивністю та зручністю пересувань.

Основним