Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст і форми повинні бути істотно змінені в зв'язку з новими економічними умовами і соціальними орієнтирами.

За адміністративної економіки фінансове планування базувалося на директивних планових показниках виробничого і соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних указівок «зверху». Державне замовлення, що збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Фінансове планування повинне орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, враховувати імовірність настання визначених подій і одночасно розробляти моделі поводження підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їхнього цільового використання відповідно до виробничих і маркетингових показників підприємства в плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Фінансове планування утілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені у виробничому плані економічні пропорції розвитку.

Значення фінансового планування полягає в тому, що воно дає можливість визначити життєздатність проекту підприємства при умовах конкуренції і є інструментом одержання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Отже, основними задачами фінансового планування на підприємстві є:

забезпечення виробничої й інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;

визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;

виявлення і мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів;

здійснення контролю за утворенням і використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає можливість розв’язати такі конкретні питання:

які грошові кошти може мати підприємство у своєму розпорядженні;

які джерела їхнього надходження;

чи досить фінансових ресурсів для виконання накреслених задач;

яка частина засобу може бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам і іншим кредиторам;

як повинний здійснюватися розподіл і використання прибутку на підприємстві;

як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самооплатності і самофінансування.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тому, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат відзначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативної, розрахунково-аналітичний, оптимізації планових рішень, економіко-математичне моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тому, що на основі установлених фінансових норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб'єкта підприємницької діяльності у фінансових ресурсах і визначаються джерелі цих ресурсів. Згаданими нормативами є ставки податків, ставки, зборів і внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотного кошту. Норми і нормативи бувають галузеві, регіональні й індивідуальні.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показників, що беруться за базу, і їхньої зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень складається в розробці варіантів планових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Потім можуть використовуватися різні критерії вибору:

максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного капіталу;

економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

економія поточних витрат;

мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного результату;

максимум абсолютної суми отриманого прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) вимагає широкого використання економіко-математичного моделювання. Цей спосіб робить можливе перебування кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками і факторами, що них визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів, що характеризують структуру і закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних прийомів. Моделювання може здійснюватися за функціональним і кореляційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає можливість перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування вимагає розробки декількох варіантів планів виходячи з різних умов і шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

1.2. Основні фінансові документи

Основні фінансові документи мають важливе значення для фінансового планування по наступних причинах:*

вони надають дані для розрахунку й аналізу фінансових показників діяльності фірми;*

є основою для складання фінансових прогнозів так званих pro forma документів.

До основних фінансових документів фірми відносяться:*

баланс, або балансова таблиця;*

звіт про прибутки і збитки;*

звіт про рух грошових коштів.

Баланс фірми - це зведена таблиця, що вказує джерела капіталу і засоби його розміщення. У лівій частині балансової таблиці розміщені активи фірми, тобто матеріально-грошові засоби, які має підприємство і які активно "зайняті" у господарській діяльності. Права частина балансу – пасиви, вони включають різні джерела одержання необхідних капітальних засобів.

Поняття "баланс" походить від французького "balance" - ваги й означає рівновагу, у даному випадку - рівновага, рівність активів і пасивів. Тобто кошти, які використовує підприємство, по своїй величині повинні дорівнювати грошовим джерелам їхнього одержання.

Норми і правила складання балансу відрізняються в кожній окремій країні, але принцип його усюди однаковий. Він відбитий у типовій балансовій таблиці (табл. 1.1).

Активи балансу включають дві основні частини: оборотні кошти й основні засоби.

Оборотні кошти інакше називають поточними активами, передбачається, що вони перетворюються в готівку (або обертаються) протягом року. Дві головні частини оборотних коштів - грошові кошти і матеріально-товарні запаси.

Основні засоби, або фіксовані активи, як правило, обертаються через кілька років, тобто служать фірмі набагато більш тривалий час.

Нематеріальні активи складаються з вартості патентів, ліцензій і тому подібного, а також з так називаної "ціни фірми" - "гудвілу", тобто цінності, репутації її торговельної марки, що теж може бути предметом купівлі-продажу.

Таблиця 1.1 – Типова балансова таблиця

Актив |

Сума,