По закінченні воєнних дій Ізраїль зосередив сили на будівництві держави, за відтворення якої довелося так довго і завзято боротися. Після загальних виборів 1949 року, у яких взяли участь майже 85 відсотків населення країни, почав свою роботу Кнесет (ізраїльський парламент), що складається з 120 депутатів. Два політичних діячі, що очолювали боротьбу народу за незалежну Державу Ізраїль, стали його керівниками: глава Єврейського агентства Давид Бен-Гурион був обраний прем'єр-міністром, а голова Всесвітньої сіоністської організації Хаїм Вейцман - президентом країни. 11 травня 1949 року Ізраїль став 59-м членом ООН11 Информационный альманах: Министерство Туризма Государства Израиль, М: Travel, 2002, - С. 2-4.

Виходячи з основного принципу держави - "збирання розсіяних", що затверджує право кожного єврея приїхати в країну й одержати громадянство, Ізраїль широко відкрив ворота країни. У перші ж чотири місяці прибуло близько 50000 репатріантів, в основному ті, що пережили Катастрофу європейського єврейства. До кінця 1951 року Ізраїль прийняв 687000 репатріантів, більш 300000 з який були біженцями з арабських країн; тим самим єврейське населення країни подвоїлося. Напружене економічне становище, що склалося після війни за Незалежність, і потреби швидко зростаючого населення викликали необхідність строгої економії усередині країни і потребу у фінансовій допомозі з-за кордону. Допомога, зроблена урядом США, позики американських банків, пожертвування євреїв діаспори і післявоєнны репараціъ з Німеччини - усе було використано на будівництво житла, механізацію сільського господарства, створення торгового флоту і державної авіакомпанії, видобуток і переробку наявних природних багатств, розвиток промисловості, прокладку доріг, розвиток телефонного зв'язку й енергопостачання. За перше десятиліття існування держави подвоївся випуск промислової продукції, так само як і число працюючих, а експорт промислових товарів виріс у чотири рази. Різке збільшення оброблюваних площ дозволило забезпечити населення всіма основними продуктами харчування, додатково приходилося імпортувати тільки м'ясо і зерно. 20000 гектарів практично марної землі покрилися лісами, дерева були посаджені й уздовж головних шосейних доріг (загальна довжина посадок 800 км).

Значно розширилася і система освіти, створена єврейською громадою ще до утворення держави, а тепер охопила й арабський сектор. Шкільна освыта стало безкоштовною і обов'язковою для дітей від 5 до 14 років (з 1978 року відвідування школи стало обов'язковим до 16 років і безкоштовним до 18). До десятої річниці утворення Ізраїлю населення країни нараховувало вже більш двох мільйонів чоловік11 Информационный альманах: Министерство Туризма Государства Израиль, М: Travel, 2002, - С. 4.

Роки становлення держави, на жаль, були затьмарені серйозними проблемами безпеки. Угоди про припинення воєнних дій (1949 року), не тільки не проклали шлях до миру, як передбачалося споконвічно, але і постійно порушувалися. Усупереч резолюції Ради Безпеки ООН від першого листопада 1951 року Єгипет закрив Суецький канал для ізраїльських суден, що направлялися в Ізраїль; посилилася блокада Тиранської протоки; участилися вторгнення банд терористів із сусідніх арабських країн; Сінайський півострів поступово перетворювався в могутню військову базу Єгипту.

Після підписання тристороннього військового пакту між Єгиптом, Сирією і Йорданією в жовтні 1956 року підсилилася погроза існуванню Ізраїлю. У ході восьмиденної кампанії Армія оборони Ізраїлю опанувала сектор Гази і весь Сінайський півострів, зупинившись у шістнадцятьох кілометрах до сходу від Суецького каналу. Приймаючи до уваги рішення ООН розмістити свої Надзвичайні сили уздовж єгипетсько-ізраїльського кордону, а також запевнення Єгипту в тім, що він забезпечить вільну навігацію в Ейлатській затоці, Ізраїль погодився на поетапний (з листопада 1956 року по березень 1957 року) вивід військ із зайнятих територій. Тіранська протока була відкрита для ізраїльського флоту, що дозволяло Ізраїлеві налагодити торгові зв'язки з Азією і Східною Африкою, а також імпорт нафти з Перської затоки.

Протягом другого десятиліття існування Ізраїлю (1958-1968) подвоївся експорт, щорічний ріст валового продукту складав приблизно 10 відсотоків. Ізраїль став випускати товари, що раніше приходилося імпортувати, - папір, автопокришки, радіоприймачі, холодильники, але самий бурхливий розвиток спостерігався в заново утворених областях - машинобудуванні, металообробній, хімічній й електронній промисловості. Оскільки місцевий ринок продуктів харчування наближався до насичення, у сільському господарстві почали вирощувати нові культури - для переробки і на експорт. Щоб справитися з обсягом торгівлі, що збільшився, на додаток до вже існуючого порту в Хайфі, на средиземноморском узбережжя був побудований ще один глибоководний порт в Ашдоді.
У Єрусалимі був зведений будинок Кнесета, побудований медичний центр "Хадаса" і новий кампус Єврейського університету (замість комплексу будинків університету на горі Скопус, що довелося залишити після війни за Незалежність). Тоді ж був створений Музей Ізраїлю, що став центром збереження, вивчення й експонування цінностей культури і мистецтва єврейського народу11 Информационный альманах: Министерство Туризма Государства Израиль, М: Travel, 2002, - С. 5-6;.

Постійно розширювалися міжнародні відносини: були встановлені тісні зв'язки зі США, із країнами Британської співдружності, більшістю країн Західної Європи і майже з усіма державами Латинської Америки й Африки, а також з деякими країнами Азії. Почалося здійснення програм широкого міжнародного співробітництва, у рамках яких сотні ізраїльських лікарів, інженерів, учителів, агрономів, фахівців зі зрошення і молодіжних інструкторів ділилися секретами майстерності і досвідом роботи з жителями країн, що розвиваються. У 1965 році відбувся обмін послами з ФРН. Цей крок багато років відкладався,