У найбільш високогірних районах взимку бувають заморозки. По плато Матабеле проходить водорозподіл між басейнами Замбезі і Лімпопо, до яких належить більшість річок Зімбабве. Виключення являють системи річок Сабі, що впадає до Індійського океану, та р. Нсета, яка стікає у низовину Макгадікгаді. На більшій частині країни протікають маловодні, несудохідні притоки Замбезі. Судохідство підтримується лише на окремих ділянках Замбезі. В долині середньої течії річки Замбезі розташоване велике водосховище Каріба.

На плато Матабеле розповсюджені коричнево-червоні ґрунти, типові для сухих тропічних лісів. В долині Замбезі переважають алювіальні ґрунти, на іншій території – червоно-бурі ґрунти сухих сван. Помірна кількість опадів обмежує розвиток тропічної рослинності. Більш зволожені ділянки плато зайняті рідколіссям і парковою саванною, яка у більш сухих місцях переходить в чагарникову саванну з одиночними групами дерев. На водорозділах і схилах гір – ділянки трав’яної савани з переважанням злакових. Тут інколи трапляються окремі дерева. Південніше гір Матово до долини річки Лімпопо простягаються опустелені савани з одинокими чагарниками і розрідженим трав’яним покривом www.geocities.com . Лісів у країні обмаль, вони зустрічаються лише острівками. Потреба в деревині заставляє розширювати лісові насадження, переважно евкаліптів.

Фауна типова для саван Африки, проте значно збіднена внаслідок винищення великих тварин. У малозаселених районах зустрічаються антилопи, африканський буйвіл, жирафа звичайна, зебра, леопард, гієни. Багато птахів, ящірок, змій, у тому числі й африканський пітон і багато отруйних змій Асоян Б. Р. Всё ещё удивиетльная Африка. – М.: Мысль, 1987. – С. 136. .

Країна має близько десяти заповідників і національних парків, де збереглись носороги, слони, леви, бегемоти, кабани, крокодили. Широко розповсюджені різноманітні види мурах, термітів. Багато районів заражене мухою цеце.

Автор вважає, що географічне положення країни та сусідство з ПАР за сприятливих умов, може вигідно позначитись на розвитку туристичної індустрії.

1.2. Короткий нарис історії Зімбабве

Територія сучасного Зімбабве була заселена ще за часів палеоліта. У багатьох місцях країни віднайдені рештки культури кам’яного віку. Приблизно 10 тис. років тому і пізніше в епоху мезоліта і неоліта, тут мешкали племена мандрівних мисливців і збирачів. За часів пізнього неоліта в цю область на півночі проникли напівкочові племена скотарів, предтечі сучасних готтентотів. З перших століть нашої доби у межиріччі Замбезі – Лімпопо з’являються негроїдні землеробські племена банту, пращури сучасних шона. Народи банту, що поєднували скотарство з землеробством, вміли виплавляти та обробляти залізо, утворюють найдавнішу в цій області Африки цивілізацію Зімбабве-Мономотапа (VI-ХVIII ст. н.е.). В утворенні культури Зімбабве прийняли участь пращури сучасних банту Українська Радянська Енциклопедія. К.: ред. Українська Радянська Енциклопедія. 1979 – Т. 4. – С. 273. . Державне утворення Мономотапа досягло розквіту у ХIV-ХV ст., включивши у свої кордони землі багатьох народів межиріччя Замбезі – Лімпопо. Держава мала широкі торгівельні зв’язки зі своїми сусідами. У ХVI ст. вдалося подолати агресію португальських колонізаторів, але у 1693 р. знесилена внутрішнім розбратом та негараздами, боротьбою з зовнішнім ворогом, Мономотапа була загарбана племенами розві. На початку ХІХ ст. племінний союз розві розпався, банту на цій території були об’єднані під владою Моселекатес, вождя народу матабеле, що прийшов сюди з півдня; він панував з 1823 до 1868 р.

Природні скарби межиріччя Замбезі – Лімпопо здавна приваблювали європейських колонізаторів. В кінці ХІХ ст. над цією територією був встановлений контроль Великобританії. Колонізацію здійснювала “Британська Південно-Африканська компанія (БПАК), на чолі з С. Родсом, який провадив імперіалістичну політику. БПАК отримала від британського уряду широкі повноваження на основі земель межиріччя Замбезі – Лімпопо. У 1888 р. агенти Роса змусили верховного вождя матабеле Лобенчулу підписати договір, за яким компанія отримала монополію на розробку корисних копалин.

Навпротиріч угоди, що не давала права європейцям на заселення території, або правління на ній, БПАК, використавши військово-технічну перевагу англійських колоністів, заснувала у 1890 р. у межиріччі перше європейське поселення, яке було названо на честь тодішнього прем’єра Великобританії лорда Солсбері. У 1895 р. країна отримала назву Північна Родезія Страны и народы: У 20 т. – М.: Мысль, 1981. – С. 184. . Корінне африканське населення у 1893 р. та у 1896-1897 рр. зі зброєю, намагалося звільнити країну, але все було марно. Великобританія намагалась перетворити Південну Родезію на “країну білої людини”. Головною функцією БПАК стало забезпечення нових переселенців гарними земельними наділами та дешевою робочою силою.

У 1893 р. було прийнято закон про бродячих, за яким африканців примусово направляли у ті райони, де колонізаторам потрібна була робоча сила. Система пропусків, що була введена у 1875 р., лишила корінних мешканців вільного переміщення по території країни. У 1896 р. був впроваджений податок на хижину, який згодом замінили подушним податком Там само. – С. 185. .

У 1923 р. Північан Родезія отримала статус колонії з самоврядуванням, яка мала власний парламент, що обирався виключно європейцями.

З 1953 по 1963 р. Родезія входила до складу Федерації Родезії та Н’ясаленда, що утворила Великобританія для використання в одному економічному комплексі міднорудних скарбів країни Південна Африка. – 2002. № 3/1 – 15 с. .

Важливу роль