Дослідження зі застосуванням радіовуглецевого методу визначення віку археологічних знахідок спростували ці припущення. Згідно до виводів вчених, і фортеця і місто, можливо, були збудовані руками африканських будівельників Асоян Б. Р. Всё ещё удивиетльная Африка. – М.: Мысль, 1987. – С. 44.. Володарі Мономотапи мали широкі торгівельні зв’язки з узбережжям Індійського океану, куди приїздили араби, індійці й португальці. В обмін на слонову кістку й золото Зімбабве отримало тканини, скляні буси, інші вироби. Крім того, отримувалась важлива інформація про життя та культури інших народів.

Дж. Д. Кларк висуває власну гіпотезу походження Зімбабве. “Можливо, саме знайомство з кам’яними мечетями і палацами середньовічних арабських міст вплинуло на монументальну архітектуру Зімбабве: еліптичні форми споруди, його гігантські, складені з каміння без застосування цементуючого розчину стінами або ж паралельні проходи і конічні башти. В цій частині Африки будівництво з каміння було невідоме.

Багато вчених стверджують, що споруди обумовлені географічними особливостями цього району, “де сама природа являє у достатку великі, майже геометрично правильні плити”.

Перші поселення африканських племен в цьому районі відносяться до ІІ-ІІІ ст. н.д. У ті часи тут мешкали народи, що виготовляли кераміку зі штампованим орнаментом. Період до ХІІ ст. залишається малодослідженим, проте відомо, що приблизно до його кінця були побудовані масивні, сухої кладки стіни перших кам’яних споруд. На початку ХІХ ст. Зімбабве було знищено отрядами зулуського вождя Звандендаба Иванов Ю. Н. Клады и кладоискатели. – Мн.: Література, 1996. – С. 69. .

У державі Мономотапа вклонялись священному “птаху богів”, або “шірі й мвари”. В 1889 р. трансваальський купець Віллі Поссельт знайшов у акрополі Зімбабве чотири кам’яних “стовпа” увінчаних зображенням священного птаха. Пізніше там були знайдені ще чотири таких статуї. П’ять “птахів Зімбабве” були вивезені до ПАР. Але після проголошення незалежності країни їх повернули на батьківщину і помістили до Національного музею.

Скелі Африки зберігають сліди культури багатьох африканських народів. Малюнки, що залишили невідомі художники, пережили століття й сьогодні приваблюють туристів. Тисячі таких малюнків знайдені в районі Великого Зімбабве.

Скульптура шона – відображення їх стародавньої культури. З пришестям білих колонізаторів, вона майже припинила існувати. Спустошена та пограбована, вона була осуджена на смерть та схована у недосяжних місцях. Народ шона до сих пір вірить, що далеко у горах збереглись священні печери, де мешкають викарбувані з каміння духи пращурів – прототипи класичних образів традиційної кам’яної скульптури Страны и народы: У 20 т. – М.: Мисль, 1981. – С. 188. .

На сьогодення набули популярності серед відвідувачів країни, такі витвори кам’яного мистецтва як: “Страждаюча левиця” Томаса Мукаробгви, “Фантастична риба” Пола Гвігірі, “Жінка з ношею на голові” Томаса Нкмо, “Дух справедливості” Кріса Чіфуйя. Найбільша колекція кам’яної скульптури знаходиться у національній галереї Зімбабве у Хараре. При вході відвідувача зустрічають поважні служники у костюмах, у них можна вислухати пояснення про розміщення залів, придбати квітки та буклети по мистецтву.

Перші художники у Родезії (нині Зімбабве) – Томас Байнс та Еліс Бальфур стали законодавцями так званого “європейсько-родезійського” стилю у живописі, який тривалий час домінував. Зусиллями деяких місіонерів стали відомі імена африканських художників, що працювали у схожій манері, хоча намагались внести елементи традиційного стилю у свою творчість. Широко відомі у Зімбабве церковні споруди у Се рима та Сирене, розкішно оздоблені витворами африканських художників та скульпторів.

Найперша виставка скульптури шона відбулась у січні 1974 року. Тільки після того, як західна преса заговорила про “справжнє відкриття “ африканських резчиків, у Родезії виникла цікавість до цього мистецтва, але у комерційному плані. Заможні європейці почали організовувати часні виставки, скупати за безцінок скульптури, продавати їх за кордон.

У другому за значенням та розмірами місті – Булавайо вже багато років існує традиція керамічної скульптури. Традиційне житло шона – кругла хатина без вікон, солом’яним дахом конічної форми. Її каркас утворюють вбиті по колу жердини. У селищі звичайно не більше десяти хатин, що розміщені поблизу одна від іншої. Поряд з житлом влаштовують зерносховища та загорожі для худоби. У хатинах тільки сплять та переховуються під час непогоди. Головним землеробським знаряддям африканських народів Зімбабве з давніх давен була залізна мотика; у польовому господарстві для розчистки ділянок використовували також сокири та ножі Корочанцев В. А. Бой тамтамов будит мечту. – М.: Мысль, 1987. – С. 33. .

Майже все життя, включаючи приготування їжі, проходить просто неба. Харчуються шона звичайно кашами з рослинних або змелених зерен, до яких додають овочеві приправи. М’ясо зазвичай їдять лише у випадку великих родинних свят або жертвоприношень, на яких заколюють домашню худобу. Шкіри домашніх та шкіри диких тварин використовують для виготовлення настегнових пов’язок та фартухів. Зараз все частіше носять одяг європейського пошиття.

Шона до сих пір зберегли пережитки давнього племінного утворення. В них існують великі етнотериторіальні об’єднання – “Н’їка”, на чолі яких стоять традиційні вожді. Община зберігає право перерозподілу землі, проте, найчастіше такий розподіл здійснюють вожді або старійшини, зловживаючи звичаєм взаємодопомоги, експлуатують