Північніше головного хребта розміщуються почленовані поперековими долинами приток Прута та Черемоша паралельні середньовисокі хребти з верхів’ями Козмеска (1573 м) – Маришевська (1362 м) – Смотрич (1896 м) – Стайки (1551 м) – Яворник (1465 м); Конса (1210 м) – Хедь (1325 м) – Мариш (1352 м); Під Бердо (1244 м) – Кукул (1540 м); Кичера (Гостра Клева) (1201 м) – Кострич (1586 м) Стойко С.М. Природные национальные парки Украины. – Львов.: Вища школа, 1988. .

У геоструктурному плані КНПП входить до складу Чорногірської і Скибової зон Карпатської складчастої області.

Тектонічний стиль Скибової зони визначається широким розвитком дуже своєрідних насувних структур – лусок-скиб. Скиби являють собою системи повернутих лінійних складок північно-західного простягання, розірваних і насунутих на північний схід. Ще польськими дослідниками (Толвінський, 1925) виділено декілька великих основних скиб (з північного сходу на південний захід): Берегова, Орівська, Сколівська, Парашки, Зелем'янки і Рожанки. Берегова, Орівська і Сколівська скиби добре простежуються з території Польської до кордону (і дещо далі) з Румунією, простягаючись більш як на 250 км Заповедники СССР. Заповедники Украины и Молдавии. – М.: Мысль, 1987. – С. 360. . Площини розривів, по яких насунуті ці скиби, часто горизонтальні, а іноді занурені, внаслідок чого вони переходять у структури типу покривів.

Південні скиби виглядають інакше. Розриви, що порушують їх ядерні частини, спадають круто. Часто зберігаються північно-східні крила, майже завжди обірвані. Скиби Зелем'янки і Рожанки, занурюючись поступово на південний схід, переходять за простяганням у перевернуті антиклінальні складки із злегка порушеними розривами ядрами.

У різних розрізах на різних стратиграфічних рівня* появляються товщі до 150 м середньозернистих, глауконітових, безвапняних пісковиків жовтувато-сірого кольору. Це так звані клівські пісковики.

Максимальна потужність нижньоменілітової підсвіти досягає 350 м. Нижньоолігоценовий вік її підтверджується знахідками нижньо-олігоценових риб, молюсків і форамініфер.

На чорних бітумінозних менілітових породах нижньоменілітової підсвіти в Береговій і Орівській скибах залягають різко відмінні породи лоп'янецької підсвіти з маркіруючим горизонтом смугастих вапняків в основі. Вони найчастіше представлені темно-сірими вапнистими аргілітами, що перешаровуються з сірими звапнілими слюдистими пісковиками і алевролітами.

Палеогеновий розріз у Береговій скибі і Внутрішній зоні прогину закінчується відкладами поляницької світи, яка представлена темно-сірими з буруватим відтінком вапнистими глинами з прошарками пісковиків. Потужність світи — 400—600 м. Стойко С. М. Природные и национальные парки Украины. – Львов: Вища школа, 1988. – С. 110. Вік верхньоменілітової підсвіти і поляницької світи умовно вважається відповідно середньо- і верхньо-олігоценовим. В Орівській скибі не відомі відклади молодші від верхньоменілітової підсвіти, оскільки останні частково зрізані насувом. Зовсім інший розріз олігоцену в південних скибах (Сколівській, Парашки, Зелем'янки і Рожанки). За всіма ознаками він дуже схожий на олігоцен Кросненської зони.

Чорногорська зона. В південно-східній частині Українських Карпат, широкою смугою заходячи у межі Румунії, простягається Чорногорська зона. На північному сході вона насунута на Скибову зону. З південного заходу на неї насунута Рахівська зона.

Тектонічне обличчя зони визначається великими лускуватими структурами, обмеженими з північного сходу стрімкими розривами, що спадають на південний захід. У ядерних та передніх їх частинах звичайно розвинуті сильно зім'яті породи нижньошипотської підсвити, на південно-західних пологих крилах — більш молоді відклади верхньої крейди. Крейдові відклади Чорногорської зони прекрасно відслонені і досить добре вивчені. Нижня крейда представлена шипотською світою, потужність якої 500 м. За віком свита, очевидно, охоплює всю нижню крейду від валанжина до альбу. Верхньокрейдові утворення в Чорногорській зоні розвинуті дуже широко. Тепер їх поділяють на яловецьку, скупівську і чорногорську світи. Скупівська та чорногорська

свити, які є віковими аналогами, відповідають стрийськін, а яловецька — головнінській свитам Скибовоі зони. Потужність свит близько 500 м. Вік — турон — дат. Палеогенові відклади вивчені недостатньо.

Вершини гір округлі або куполоподібні, схили и нижніх частинах пологі, а у верхніх - круті. В межах парку виділяються бурі гірсько-лісові, гірсько-підзолисті, гірсько-лучні і дернові типи грунтів. Ландшафтне різноманіття представлене ннзькогірськими флішевими крутосхилими хребтами з бурими гірсько-лісовимн та дерново-буроземними щебенюватими грунтами; середньогірськими і високими давньольодовиковими флішевими крутосхилими хребтами з полонинами, на яких переважають бурі гірсько-лісові щебенюваті та гірсько-торф'яно-буроземні грунти; гірські галечникові, гравійно-піщані та суглинисті заплави.

У Яремчі, на висоті 530 м. н. р.м., на рік випадає біля 900 мм опадів, середня температура липня – 14-18°С, січня – від мінус 5 °С до мінус 7. На полонині Поживевській (1430 м. н. р.м.) опадів випадає біля 1500 мм, середня температура липня – 11-12°, січня – мінус 10°С. Географічна енциклопедія України. – К.: Українська Радянська Енциклопедія, 1990. – Т. 2. – С. 479. Влітку опади у більшій мірі у вигляді злив, що приводить до розвитку ерозійних процесів та утворенню повенів на річках. Літо – прохолодне, ясних сонячних днів обмаль, проте восени, хоч температура знижується і рано починаються нічні заморозки, зменшується кількість опадів, погода довго тримається ясна, сонячна.

Сніговий покрів у міжгірських долинах встановлюється в середині грудня та тримається до кінця березня. В горах сніг тримається на один-два місяця довше, а міць снігового покрива складає в середньому біля 1 м. Після частих снігопадів, хуртовин та відлиг у горах, особливо на безлісових схилах нахилом більш як 20° з міцним сніговим покривом

трапляється сповзання снігових лавин, тому туристам під час зимових походів необхідно дотримуватись правил техніки безпеки при просуванні по лавинонебезпечним схилам.

Весна в нижній частині території парку