Деякі з них, а також тритони альпійський і карпатський, жаба притка, полоз лісовий, аїст чорний, змієїд, стерв’ятник, гриф чорний, беркут, орел-карлік, орлан-білохвіст, червоний коршун, сокіл-сапсан, балобан, філін, сич горобцевий та мохнолапий, завирушка альпійська, бурозубка альпійська, кутора мала, підковоніс великий, довгокрил звичайний, кіт лісовий, польовка снігова є дуже рідкісними, потребують абсолютної охорони і внесення до Червоної книги України.

Дикі свині частіше за все зустрічаються в букових лісах. Букові горішки, що багаті жирами та білками, служать кабанам відмінним кормом. Їх врожайність, що змінюється по роках, є одним з визначаючих факторів чисельності цих парнокопитних. До початку літа дикі свині перекочовують на полонини, де, розривая грунт на значних ділянках, годуються цибулинами шафрана Гейфеля, корінням альпійського щавеля, іншими рослинами та грунтовими безхребетними. З випасанням худоби на гірських пасовищах ці звірі знов уходять до лісової смуги, а ближче до зими спускаються ще нижче, в місця, де висота снігового покриву менша.

Тут збереглась аборигенна популяція благородних оленів, що являє собою карпатський підвід, який відрізняється від відновлених популяцій інших європейських регіонів крупною вагою (до 200-250 кг), широко розміщеними міцними рогами та іншими морфологічними ознаками. В кінці вересня – на початку жовтня, коли в горах вранці стоїть холодна, ясна і безвітряна погода, у оленів відбувається гон. У цей час можна чути їх рев з усіх прилеглих лісових кварталів, що допомагає щорічно підраховувати цей вид.

Серед хижих тварин великий інтерес являє внесений до “Червоної книги” європейський лісовий кіт. Рік у рік по одному лісовому коту враховують в Чорногірському масиві. Вище верхньої межі лісу цей хижак не мешкає. Влітку з букових лісів дикий кіт мігрує в смугу соснового криволісся (у Чорногорі), і взимку – у долини річок ближче до поселень. Основу його харчування складають гризуни. Розмножується кіт раз на рік. Гон у січні-березні.

З родини котячих щорічно відмічається від 5 до 9 особин рисей. Щільність рисі вища в Чорногорі, де можна зустріти від 3-х до 5 особин Сухарюк Д. Д. Мережа науково-пізнавальних стежок // Карпатський заповідник. – Ужгород, 1982. – С. 250. .

Зустрічі з бурими ведмедями рідкі, проте часто реєструють відбитки лап, сліди кігтів на стовбурах дерев, пошкоджені мурашники. В умовах м’яких карпатських зим відмічаються ведмеді-шатуни.

Найцікавіший вид гризунів Українських Карпат – європейська снігова польовка, занесена до “Червоної Книги” України. Вона мешкає в альпійській смузі Чорногори, серед кам’янистих розсипів, фактично вище вже існуючих меж КНПП. Харчуються тваринки стеблами та листям багатьох високогірських рослин і насінням гірської сосни.

Альпійська білозубка – ендемік Українських Карпат. Від широкого розповсюдженої та багаточисельної звичайної білозубки вона відрізняється темно-бурим, майже чорним окрасом хутра та помітно довшим хвостом. Мала кутора дещо менша за водяну. Проте вона також живе по берегах водойм та може добувати корм у воді, морфологічні пристосування для плавання – кіль з волосся на хвості та оторочки на зовнішніх пальцях – виражені слабко. В КНПП відмічена мала бурозубка.

У всіх рослинних смугах КНПП часто зустрічаються кротовини. Звичайні їжаки зустрічаються у смузі букових лісів.

Птахи, що тут на гніздуванні, представлені переважно групами та видами, пов’язаними з лісовими ландшафтами. Птахів, екологічно пов’язаних з водяно-болотними ландшафтами, надзвичайно мало. Є невелика група гірськоальпійських видів.

З хижих птахів на території заповідника на гніздуванні не втсановлені такі рідкісні види, як беркут, сапсан та інші, хоча вони залітають сюди в пошуках їжі під час міграції.

Хвойні ліси Чорногірського масиву мають обмежену кількість тільки їм властивих горобцевих птахів. Тут перебувають на гніздуванні клест-єловик, чиж, жовтоголовий корольок.

В Українських Карпатах мешкає десять видів дятлів. Всі вони, в тому числі і сирійський дятел, представлені в КНПП. Найбільш звичайний розповсюджений вид – великий пестрий дятел. Він зустрічається в усіх типах лісів і перелісків, зустрічається вертишийка.

В парку багато звичайних зозуль. Вздовж узлісь зустрічаються удоди, по струмках – блакитні зимородки.

Рептилії КНПП не відрізняються різноманіттям видів. Фауністичний інтерес являє собою небагаточисельний середнеземноморський вид – ескулапів полоз, внесений до Міжнародної “Червоної книги”. Він гарно повзає по деревах, ховаючись під корою. Невисока чисельність популяції пояснюється кліматичними умовами. Позитивним фактором служать часті зливи влітку, пов’язана з ними прохолодна погода під час розмноження та інкубації яєць.

Серед інших змій треба відзначити звичайну гадюку, у якої декілька кольорових варіацій – сіра, червона та чорна. Це єдина отруйна змія в заповіднику. Зустрічаються мідянки, звичайний вуж.

Ящірки у заповіднику розміщені локально. Вони концентруються поблизу галявин, доріг, кордонів. У горах переважно зустрічаються живородячі ящірки, а на більш відкритих і рівних ділянках – приткі ящірки. Безногі ящірки – веретениці – мешкають на всіх ділянках парку.

На різних висотах у парку, особливо у невеликих водоймах, в період парування, зустрічаються трав’яні жаби та звичайні жаби, рідше – гребінчасті та звичайні тритони.

Світ безхребетних тварин КНПП надзвичайно різноманітний та інтенсивно досліджується. Завдяки вологому клімату Карпат, тут багато наземних молюсків. До висоти 1000 м над рівнем моря Стойко С. М., Третяк П. Р. Створення системи науково-пізнавальних та туристичних маршрутів // Природа карпатського національного парку. – К., 1993. – С. 200. та вище, зустрічаються виноградні равлики. Серед дрібних наземних мушельних молюсків слід відмітити масових клаузиліїд. Пригортають увагу і крупні безмушельні слимаки бельції, розфарбовані в різні кольори – від

тілесного до фіолетового. Серед прісноводних молюсків у Чорногорі найбільш характерні види