Головна культура домініканського землеробства — цукровий очерет, вирощуваний переважно в низинній південно-східній частині країни.

З інших культур найбільш важливе значення мають банани. Бананові плантації знаходяться на північному заході долини Сібао та у долині Вега-Реаль. Більшість бананових плантацій належить американській «Юнайтед Брендс». Значну роль у сільському господарстві відіграє кава. На відміну від бананів основний збір кави дають дрібні селянські господарства.

На півночі країни вирощують какао, що поступово стає важливою статтею експорту. У районі міста Сантьяго і на південному заході країни культивують тютюн, кращі сорти якого також йдуть на експорт. Для внутрішнього споживання обробляють рис, боби, картоплю, манго та інші овочі.[16;67]

Розвинене пасовищне тваринництво. Раніш на експорт йшли тільки шкіри, але з розвитком автомобільного транспорту, з виведенням нових порід худоби, країна стала постачальником м'яса для сусідніх островів. Однак скорочення пасовищ, які розорюються і засіваються більш прибутковими культурами, стримує ріст тваринництва і веде до зменшення поголів'я.

Промисловість Домініканської Республіки тісно зв'язана із сільським господарством. Її основою є переробка цукру, кави, какао, тютюну, м'яса, овочів. Підприємства харчової і тютюнової промисловості дають близько 70% вартості продукції обробної промисловості. Найбільш розвинена галузь — виробництво цукру. На приналежних державній компанії 12 цукрових заводах (з 16 діючих у країні) виробляється 70 % цукру. Маються також підприємства текстильної, лісопильної і меблевої промисловості. Їхня продукція йде тільки на внутрішній ринок. Біля міста Сан-Кристобаля будується нафтопереробний завод. Велика частина підприємств переробної промисловості розташована в містах Санто-Домінго, Сан-Кристобаль, Сантьяго, Бараона, Ла-Романа.[11;89]

Після Другої Світової війни - початок росту гірничодобувної промисловості. Основа її— видобуток бокситів на експорт. На південному заході країни в границі з Гаїті американська компанія «Алкоа» веде видобуток бокситів (понад 1 млн. т. у рік). Уся руда вивозиться в США, хоча в країні є необхідні гідроенергетичні ресурси для створення алюмінієвого комплексу. Родовища феронікелевих руд почали експлуатувати порівняно недавно. Домініканською компанією, контрольованої капіталом Канади і США, початий видобуток нікелевої руди для побудованого на південному узбережжі нікелевого комбінату. Кобальт і хром добувають у Харабакоа, графіт — у Котуі, титан — у Монсьоне. У Бараоне розробляють величезні родовища кам'яної солі.[5;144]

Основні перевезення ведуться автомобільним транспортом, тому велике значення мають автостради. Санто-Домінго пов'язаний шосейними дорогами із Сан-Кристобалем, із Сантьяго-де-лос-ка-бальерос, із західними районами країни. Уздовж кордону з Гаїті проходить автострада, яка знаходиться зараз у ненайкращому стані, оскільки рух по ній незначний, немає міждержавних перевезень. Загальна довжина автомобільних доріг перевищує 10 тис. км [19;77]

2. Природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси країни

2.1. Природний потенціал країни

На карибському узбережжі розташовані менші за розмірами, але важливі в господарському відношенні затоки: Нейба, Окоа, Санто-Домінго й ін.

У південних берегів лежать приналежні Домініканській Республіці острова: Саона, Каталіна і Беата.

Домініканська Республіка — гірська країна. Її центральну частину займає кристалічний хребет Кордильєра-Сентраль, у якій розташована найвища точка усього Антильского архіпелагу — гора Дуарте (3176 м над рівнем моря).[9;92]

Майже паралельно Центральної Кордильєрі уздовж північного узбережжя височіють вапнякові хребти другої по величині гірської системи країни — Кордильєри-Септентриональ. Найвища гора цього масиву — Диего-де-Окампо (1249 м), середня ж висота гір не перевищує 500 м. Серед вершин найбільшу популярність має розташований на сході і добре видимий з кораблів білоголовий Пилон-де-Асукар.

Між Кордильєрою-Септентриональ і Кордильєрою-Сентраль розкинулися плодючі долини Сибао і Вега-Реаль. Це основний аграрний район країни, тут виробляється велика частина її сільськогосподарської продукції і сконцентрована основна частина сільського населення. Південний схід країни займає широка низовина, обрамлена з півночі хребтом Кордильєра-Орьенталь.[13;375]

Діючих вулканів у Домініканській Республіці немає, але вона розташована в сейсмічній області, і тут нерідко бувають сильні землетруси.

Відомо, що більше всього колонізаторів приваблювало на нові землі -- золото. Золоті розсипи країни були незначні, тому інтенсивний видобуток коштовного металу вже в XVI ст. майже виснажив їх. Крім золота в надрах країни були знайдені срібло, янтар, мармур. У районі Ати-льо-Маймон зараз добувається залізна руда, у Бонао— нікель, у Педерналесі — боксити. Велике значення має видобуток гіпсу і солі, запаси якого величезні: цілі соляні гори височіють у провінції Бараона. Для внутрішніх нестатків країни сіль добувають методом випарювання з води солоних озер. У невеликих кількостях є мідь і нафта, яку добувають у районі Асуа. Граніт і вапняк використовуються як будівельний матеріал.[3;17]

Клімат країни тропічно-пасатний, пересіченість рельєфу і досить високі гори створюють велику розмаїтість кліматичних умов. У Домініканській Республіці не буває характерної для тропіків задушливої жари. Пасати роблять клімат більш сприятливим для життя (за винятком самої південної частини країни, куди вони не проникають). Гори добре захищають країну від ураганів, що заподіюють тут менше руйнувань, чим у сусідніх країнах.

Середньомісячні температури коливаються в залежності від висоти місцевості: на низовині 25—27°, у горах— на 10—12° нижче. У зимовий період температура в горах опускається до нуля, а на вершинах бувають і заморозки. Узимку дощі бувають украй рідко, зате з травня по листопад випадають рясні опади, особливо на північно-східних схилах (до 2000 мм у рік). Найменше опадів буває у внутрішніх районах південно-західної частини країни. Так, у провінції Бараона їх кількість не перевищує 700 мм. [2;76]

Численні ріки стікають з гір і перетинають