Так, наприклад, лише в Англії з 1926 по 1938 роки кількість приватних автомобілів зросло з 638 тис майже до 2 млрд., а кількість автобусів Ї з 40 до 53 тис. Наприкінці 30-х років щорічно біля 10 тис. англійських туристів здійснювали по європейському континенту автобусні туристичні подорожі.

У 1924 році в Англії з чотирьох невеликих авіаційних компаній утворюється “Імпіріел Ейрвейз”, яка через 2 роки перевезла 16 тис пасажирів, у 1932 р. Ї 48,2 тис., у 1935 Ї 200 тис., у 1938 Ї 222 тис.

Однак цей же період характеризується низкою факторів, які доволі негативно вплинули на міжнародний туризм та досить сильно затримали його розвиток. Це, перш за все, світова економічна криза 1929 – 1933 рр. До 1932 року кількість іноземних туристів, що перебували в Англії, скоротилася до рівня початку 20-х років.

Другою важливою причиною, яка пригальмувала темпи зростання іноземного туризму 30- ті роки, стало загострення політичного становища в Європі, пов’язане з приходом до влади в Німеччині нацистської партії Гітлера та підготовкою Німеччини до війни. У зв’язку з цим слід сказати про доволі специфічну особливість іноземного туризму як масової форми спілкування людей. При загостренні політичної обстановки іноземний туризм привертає увагу різних спецслужб в якості каналу для збору інформації, а також для проведення політичної та підривної роботи.

Так, під час громадянської війни в Іспанії у 7 Управлінні міністерства пропаганди нацистської Німеччини був створений спеціальний відділ туризму, головним завданням якого була відправка в Іспанію німецьких солдат під видом туристів. Починаючи з 1936 року тисячі таких “туристів” стали приїжджати у всі сусідні з Німеччиною країни. Можна з впевненістю сказати, що вся ця діяльність була складовою агресії гітлерівської Німеччини в Європі.

Друга світова війна різко скоротила обсяги міжнародного туризму в Європі. До того ж багато міст Європи були зруйновані. Необхідно було відновлювати зруйновані готелі, бази, дороги, електростанції, вокзали тощо. В перші повоєнні роки бракувало грошових коштів, паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, кваліфікованих кадрів тощо.

Слід відмітити, й такий важливий фактор як різке загострення зовнішньополітичного стану в Європі та в світі у другій половині 40 – х років. Це було викликане прагненням СРСР до розширення сфери впливу в Європі та Азії та призвело до конфронтації з країнами Заходу, розколу Європи, “холодній війні”, гонки озброєнь. Для багатьох людей зовнішній світ став здаватися джерелом підвищеної небезпеки.

Тільки через кілька років після закінчення Другої світової війни міжнародний туризм в Європі почав відновлюватися. Довоєнний рівень був досягне ний лише в кінці 40 – х років.

П’ятидесяті роки були охарактеризовані підйомом міжнародного туризму. Починають будуватися велика кількість готелів. Особливістю розвитку туризму характеризується перетворенням масового конвеєрного туризму в масовий диференційований туризм. Вперше пропонуються пекідж-тури.

У 1950 році біля 20 % населення країн Західної Європи могли подорожувати по країні і лише 1% виїжджали за кордон.

Розвитку туризму у 50 – 60 рр. Сприяє декілька факторів, а саме:

Ї зміни політичної міжнародної ситуації;

Ї країни Західної Європи знаходяться в процесі економічного зростання, отже, зростають доходи населення;

Ї збільшується кількість робочого часу у людини.

Необхідність розвитку через міжнародні туристичні зв’язки відносин між державами в політичних та економічних, соціальних та культурних аспектах ще в 20 – х роках ХХ століття висунула питання про узгодження в цьому напрямку спільних дій між національними туристичними та транспортними організаціями різних країн. Так, у 1925 році був створений Міжнародний конгрес офіційних асоціацій пропаганди туризму (МКОАПТ), в 1927 р. Ї Міжнародний конгрес офіційних туристичних організацій (МКТО), а в 1930 р. Ї Міжнародний союз організацій пропагування туризму (МСОПТ).

До цього часу міжнародний туризм, постійно розвиваючись та вдосконалюючись, вже зумів практично перейти від індивідуальних форм до організованих. Це вимагало формування більш досконалої організаційної структури для керівництва туризмом. В результаті, в 1947 р. всі три організації були реформовані, а на їх базі в Парижі створений Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Це була міжнародна спеціалізована організація. Її дійсними членами були як урядові, так і неурядові, але визнані їх урядами в якості офіційних національних туристичних організацій 116 країн.

Період з 1961 по 1970 роки супроводжувався подальшим розвитком туристичного бізнесу, про що свідчить постійне збільшення кількості іноземних туристів.

Такій бурхливій активізації туристичних відносин сприяла зміна політичної ситуації, а саме: деяке послаблення міжнародної напруженості та конфронтації в “холодній війні”.

Зростання ролі та значення туризму у зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній діяльності багатьох держав призвело до того, що Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані органи почали більше уваги приділяти цій сфері міжнародного співробітництва.

Так, у 1963 р. в Римі була проведена 1 Конференція ООН з туризму та подорожей. На ній було розглянуто широке коло проблем, що стосувалися туризму та розроблені рекомендації, що сприяли прискореному розвитку цієї форми спілкування людей.

Важливим результатом діяльності Римської конференції було прийняття офіційного визначення таких понять як “тимчасовий відвідувач”, “турист”, “екскурсант”, що необхідно, зокрема, для забезпечення певної уніфікації та аналізу статистичного обліку туризму. Увага в роботі конференції була приділена й питанням, які пов’язані зі спрощенням прикордонних, митних та інших процедур.

Були розглянуті й такі питання, як загальні напрямки розвитку туризму, формування для задоволення зростаючих потреб відповідної матеріальної бази, системи підготовки кваліфікованих кадрів, а також допомога країнам, що розвиваються, в створенні індустрії туризму.

У Відповідності з рекомендаціями Римської конференції в 1968 році в Берні Економічна і соціальна Рада ООН провела спеціальний регіональний